ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/13464/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Білоус В.В., Ткаченко Н.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2018
(Суддя - Мандриченко О.В.)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2019
(Головуючий суддя - Зубець Л.П.; судді - Мартюк А.І., Пашкіна С.А.)
за результатами розгляду скарги Комунального підприємства "Київпастранс"
до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві
про скасування постанови про накладення штрафу від 02.03.2018, винесену Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві
у справі за позовом Київської міської організації Українського товариства сліпих
до Комунального підприємства "Київпастранс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Київблагоустрій"
про зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
1. Київська міська організація Українського товариства сліпих (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі - відповідач), у якому просила зобов`язати відповідача усунути порушення облаштування зупинок громадського транспорту по вул. Попудренка біля станції метро "Дарниця" у місті Києві та привести їх у відповідність до вимог діючих державних і галузевих будівельних норм і правил.
1.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 у справі №910/13464/15 позов задоволено повністю: зобов`язано КП "Київпастранс" усунути порушення облаштування зупинок громадського транспорту по вул. Попудренка у місті Києві біля станції метро "Дарниця" шляхом приведення зупинок у відповідність до: пп. 3.7.4 п. 3 Державного стандарту України 3587-97 "Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди"; п. п. 27 та 35 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198; пп. 5.3.3.2 п. 5 Галузевих будівельних норм України "Споруди транспорту. Автомобільні дороги. Зупинки маршрутного транспорту. Загальні вимоги проектування".
1.2. Постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2016 у справі №910/13464/15 касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 у справі № 910/13464/15 - залишено без змін.
1.3. На виконання вищевказаного рішення у даній справі 11.11.2016 Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.
1.4. 24.04.2018 до Господарського суду міста Києва від Комунального підприємства "Київпастранс" надійшла скарга на дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції в місті Києві, в якій скаржник просить скасувати постанову про накладення штрафу від 02.03.2018, винесену Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
1.5. В обґрунтування своєї скарги, відповідач (Комунальне підприємство "Київпастранс") зазначає, що останній не є суб`єктом владних повноважень та відповідно не наділений владними управлінськими функціями стосовно переміщення, демонтажу, вилучення тимчасових споруд (малих архітектурних форм). Отже, на думку скаржника, привести зупинки громадського транспорту по вул. Попудренко у місті Києві, у відповідність до вимог чинного законодавства, як цього вимагає Київська міська організація українського товариства сліпих, силами КП "Київпастранс" не є можливим.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Ухвалою Господарського суду міста Києва 07.06.2018 у справі №910/13464/15, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2019, у задоволенні скарги Комунального підприємства "Київпастранс" на дії Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві відмовлено повністю.
2.1. Судові рішення обґрунтовані тим, що на момент винесення оскаржуваної постанови Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 02.03.2018 на зупинці за адресою: місто Київ, вул. Попудренка біля станції метро "Дарниця" знаходиться одна споруда, яка не приведена у відповідність до норм, визначених у рішенні суду, тобто рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у справі 910/13464/15 частково не виконано, відтак державний виконавець, накладаючи штраф на відповідача діяв у межах своїх повноважень, підстави для скасування оскаржуваної відповідачем постанови про накладення штрафу відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу
3. Відповідач звернувся до Верховного суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва 07.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2019 у справі №910/13464/15, які просив скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" на дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4. Підставою для скасування оскаржуваних судових рішень скаржник вважає невірне застосування та порушення норм матеріального та процесуального права: зокрема, с. 73, 74, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України (Далі - ГПК України), ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження".
4.1. Скаржник доводить, що судами не надано належну оцінку пункту 2 рішення Київської міської ради від 17.03.2016 " 237/237 " Про деякі питання розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в м. Києві", у якому Департаменту доручено не проводити демонтаж тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, власники яких сплачують пайову участь до міського бюджету відповідно до рішення Київської міської ради від 04.09.2014 №62/62.
4.2. Скаржник вважає неможливим часткове виконання відповідачем наказу Господарського суду міста Києва від 11.11.2016 у справі №910/13464/15 неможливе з незалежних від підприємства обставин, а також вважає, що державний виконавець у даному випадку застосував суто формальний підхід, своїми діями спонукав відповідача до порушення прав власності іншої особи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
5. Відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 05.03.2019 на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г., - передано касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс"
6.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2019 відкрито касаційне провадження у справі №910/13464/15 за касаційною скаргою Комунального підприємства "Київпастранс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2019 у вказаній справі.
Призначено до розгляду касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2019 у справі №910/13464/15 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
7. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід частково задовольнити, виходячи з такого.
8. Згідно з частиною 5 статті 301 Господарського процесуального кодексу України у чинній редакції перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
9. Відповідно до пункту 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України у чинній редакції розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
10. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.
11. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
12. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
13. Статтею 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлено, що Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
14. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
15. Так, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін [рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19 березня 1997 року. п. 40. Reports of Judgments and Decisions 1997-11]. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок [рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), GCJ. N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V].
16. Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід`ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
17. У пункті 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд і водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 Конвенції як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
18. Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 по справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.
19. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
20. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 вказаної статті).
21. Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Тобто, законодавчо закріплено імперативний обов`язок державного виконавця (усіх рівнів відповідно до визначеної структури) дотримуватись вимог Закону під час здійснення заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду.
22. Частиною другою статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.