ПОСТАНОВА
Іменем України
15 травня 2019 року
Київ
справа №802/407/16-а
адміністративне провадження №К/9901/13138/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
Судді-доповідача - Бевзенка В.М.,
Суддів: Шарапи В.М., Данилевич Н.А.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу № 802/407/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України
на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Сапальової Т.В., суддів - Матохнюка Д.Б., Боровицького О.А.),
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), за участю прокурора Харківської області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №114-16 від 22 лютого 2016;
- зобов`язати Державну міграційну службу України оформити документи для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
31 травня 2016 року Вінницький окружний адміністративний суд вирішив:
- в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що достеменно не встановлено факту того, що позивач була об`єктом переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань як на момент перебування на території країни походження, так і на момент звернення до відповідача або наявність прямих загроз такого переслідування через політичні погляди.
Крім того, суд першої інстанції в своїй постанові від 31 травня 2016 року зауважив, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
25 серпня 2016 року Вінницький апеляційний адміністративний суд вирішив:
- апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково та скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року у цій справі;
- прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 22.02.2016 року № 114-16;
- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України від 22.02.2016 року № 114-16;
- в іншій частині позовних вимог відмовити.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи частково апеляційну скаргу позивача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не були враховані, всебічно розглянуті та об`єктивно оцінені відомості про ситуацію в Лівії. Оскаржуване рішення відповідача не містить належного аналізу ситуації, що склалася в країні-походження позивача, не спростована можливість загрози життю позивача, її безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам ст. 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового чи тимчасового захисту, прийнято без урахування всіх обставин, на які посилалася позивач, в зв`язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України, яка у січні 2018 року передана на розгляд до Верховного Суду.
У касаційній скарзі скаржник просить:
- скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня2016 року.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:
Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Крім того, скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи № 802/407/16-а не ураховано, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Скаржник в касаційні скарзі зауважив, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги те, що твердження позивача, є абсолютно неправдоподібними та протирічать інформації у загальній інформації про країну її походження.
Позивач заперечення на касаційну скаргу не подавала.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, народилася у Лівії, м. Бенгазі. За національністю арабка, за віросповіданням мусульманка-суніт.
Сім`я позивача складається із 5 осіб: вона, мати, 3 брати. Батько заявниці помер від онкологічного захворювання у 2006 році. Мати працює вчителькою в школі, двоє братів навчаються в університеті, один є офісним працівником адміністрації. Один із братів навчається в Україні, у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова, всі інші рідні позивача проживають у Триполі.
Відповідно до протоколів співбесіди позивач повідомила, що прибула 22.10.2012 легально літаком, з метою навчання у Луганському медичному університеті.
В кінці липня 2014 року у зв`язку із військовими подіями на Сході України заявниця переїхала у м. Вінницю та навчалася у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова на підготовчому факультеті, з якого її у лютому 2015 року відрахована.
За результатами розгляду особової справи №2015VN0017 особи без громадянства ОСОБА_1 УДМС України у Вінницькій області дійшло висновку про прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту (висновок від 17.11.215).
Наказом УДМСУ у Вінницькій області від 17.11.2015 № 90 на підставі ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особи без громадянства ОСОБА_1 .
За результатами розгляду особової справи №2015VN0017 особи без громадянства ОСОБА_1 УДМС України у Вінницькій області дійшло висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а. с. 80-85).
Рішенням ДМС України від 25.02.2016 № 114-16 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення є предметом оскарження в даній адміністративній справі.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням відповідача позивач звернулась в суд за захистом свого порушеного права.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами.
Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671).
Згідно із п. 1 ст. 1 Закону № 3671 біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671 передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно зі ст. 1 Закону № 3671 особа, яка звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтувати, що вона є жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.