ПОСТАНОВА
Іменем України
15 травня 2019 року
м. Київ
справа №815/3610/16
адміністративне провадження №К/9901/21391/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2016 (колегія суддів у складі: Бойко О.Я., Іванова Е.А., Бутенка А.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 (колегія суддів у складі: Жука С.І., Потапчука В.О., Семенюка Г.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України) про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України від 15.06.2016 № 301-16 та зобов`язання відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Лівії, уродженцем м. Сабха, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт, за сімейним станом - неодружений. Має незакінчену вищу освіту, яку здобув в Одеській державній академії холоду у період з 2010 року по 2012 рік.
Позивач прибув в Україну авіарейсом м. Тарабліс (Лівія) - м. Київ. Державний кордон України перетинав легально на підставі національного паспорту серії НОМЕР_1 та візи типу "О" № Y02701317.
Строк легального перебування позивача на території України закінчився 01.09.2013.
03.02.2014 позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.
15.06.2016 ДМС України прийнято рішення № 301-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Лівії ОСОБА_1 .
18.07.2016 позивач отримав повідомлення, видане Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС України в Одеській області № 232 від 06.07.2016 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погодившись із таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, здоров`ю або свободі у разі повернення на Батьківщину. Крім того, звернення позивача за захистом відбулось лише після довготривалого нелегального перебування в Україні.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, суди попередніх інстанцій при прийнятті судових рішень не звернули увагу на реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - Лівії. Крім того, інформація по країні походження не була досліджена належним чином.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити оскаржувані судові рішення без змін як законні й обґрунтовані, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
За змістом частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару Організації Об`єднаних Націй (далі - Керівництво) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Пунктом 195 цього Керівництва передбачено, що у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.