ПОСТАНОВА
Іменем України
15 травня 2019 року
м.Київ
справа №688/4321/16-а
адміністративне провадження №К/9901/22594/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року (судді: Сторчак В. Ю., Ватаманюк Р.В., Мельник-Томенко Ж. М.) у справі №688/4321/16-а за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, ДКСУ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання рішення Шепетівського міськрайонного суду від 16 липня 2013 року по справі № 2-а-3450/2011 та зобов`язати вчинити дії для належного виконання вищеозначеного рішення та подати звіт про виконання рішення суду.
Постановою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2017 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ДКСУ щодо невиконання рішення Шепетівського міськрайонного суду від 16 липня 2013 року по справі № 2-а-3450/2011 та зобов`язано вчинити дії для належного виконання вищеозначеного рішення, а також нарахувати на несплачену суму компенсацію в розмірі 3% з 20.11.2013 року. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення та залишити в силі постанову першої інстанції про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи. Так, зокрема, скаржник наголошує на тому, що на час розгляду справи судом апеляційної інстанції рішення по справі № 2-а-3450/2011 було виконано Казначейством у повному обсязі.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 01 серпня 2011 року у справі №2-а-3450/2011 зобов`язано УПСЗН виконавчого комітету Шепетівської міської ради нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 недоплачену суму разової щорічної допомоги до 5 травня за 2011 рік в сумі 2172 грн.
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2013 року змінено спосіб та порядок виконання вищеозначеної постанови на стягнення з УПСЗН виконавчого комітету Шепетівської міської ради на користь ОСОБА_2 недоплаченої суми разової щорічної допомоги до 5 травня за 2011 рік в сумі 2172 грн.
19 серпня 2013 року виконавчий лист по справі №2-а-3450/2011 був зареєстрований в органах Казначейства та взятий на облік до виконання.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 листопада 2015 року стягувача у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа по справі №2-а-3450/2011 ОСОБА_2 замінено його правонаступником, - ОСОБА_1
01 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДКС України в Хмельницькій області із заявою, в якій повідомив про набуття ним статусу правонаступника та надав необхідні відомості для зарахування належних коштів при виконанні судового рішення за виконавчим листом 2-а-3450/2011 від 01 серпня 2011 року.
Листом від 24 грудня 2015 року ГУ ДКС України в Хмельницькій області повідомило позивача, що безспірне списання коштів згідно виконавчого листа буде здійснено органами Державної казначейської служби України за черговістю надходження таких документів.
Листом ДКСУ від 18 січня 2016 року позивачу було підтверджено перебування на виконанні виконавчого листа №2-а-3450/2011 та повідомлено, що перерахування коштів на користь позивача буде здійснено після виконання рішень судів, що надійшли раніше.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що відповідачем допускалася протиправна бездіяльність щодо невиконання рішення суду, оскільки ними вживалися активні дії з вирішення цього питання, проте за обставини, які від нього не залежали, виконати рішення у встановлений строк об`єктивної можливості не було.
Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що встановлені по справі обставини дають підстави для висновку, що відповідач протягом тривалого часу не виконує рішення Шепетівського міськрайонного суду по справі № 2-а-3450/2011, чим допускає протиправну бездіяльність.
За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон № 4901-VI), який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.
Вищезазначеним законом держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.