ПОСТАНОВА
Іменем України
15 травня 2019 року
м. Київ
справа №826/27617/15
адміністративне провадження №К/9901/23594/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 (колегія суддів у складі: Шелест С.Б., Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДМС України в м. Києві) про визнання протиправним та скасування рішення від 11.12.2015 та зобов`язання відповідача розглянути її заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Окружний адміністративний суд міста Києва від 19.07.2016 в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 05.09.2017 скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києві від 19.07.2016 та ухвалив нову, якою адміністративний позов задовольнив.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка Білорусії, народилася в Омській області Російської Федерації, за національністю - росіянка, за віросповіданням - православна, освіта - середня, вдова.
08.04.2007 ОСОБА_1 легально виїхала з Білорусії поїздом Гомель - Київ, та перетнула державний кордон України з паспортом громадянки Білорусії.
23.10.2008 Державним комітетом у справах національностей та релігій прийнято рішення про відмову в наданні статусу біженця громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2009 скасовано рішення Державного комітету у справах національностей та релігій від 23.10.2008 та зобов`язано міграційний орган повторно розглянути питання надання позивачу статусу біженця.
Рішенням Державного комітету у справах національностей та релігій від 08.02.2011 №108-11 позивачу повторно відмовлено у наданні статусу біженця.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києві від 10.02.2012 визнано протиправним та скасовано рішення Державного комітету у справах національностей та релігій від 08.02.2011 № 108-11 та зобов`язано міграційний орган повторно розглянути дане питання.
10.08.2012 рішенням ДМС України № 442-12 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
За результатами судового оскарження рішення ДМС України від 10.08.2012 № 442-12, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2012 у справі № 2а-13951/12/2670, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2013, адміністративний позов залишено без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, чинній до 15.12.2017), у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
11.12.2015 позивач втретє звернувся до ГУ ДМС України в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом ГУ ДМС України в м. Києві від 11.12.2015 № 1103 відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці Білорусі ОСОБА_1 відповідно до частини шостої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", через наявність попередньої відмови від 10.08.2012.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що рішення про відмову в прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений діючим законодавством України. Крім того, суд першої інстанції погодився із висновком міграційного органу про те, що позивач не був членом політичних партій, не піддавався переслідуванням за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства або належності до певної соціальної групи, та при зверненні 11.12.2015 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вказав причини, аналогічні, що були викладені у заяві від 21.03.2012.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідач фактично не розглядав заяву позивача в контексті змінених норм Закону, а тому таке рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що 11.12.2015 при зверненні до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вказав причини, аналогічні тим, що були викладені у заяві від 21.03.2012, у зв`язку з чим було прийнято спірний наказ. Крім того, позивач не був членом політичних партій, не піддавався переслідуванням за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства або належності до певної соціальної групи, про що свідчать твердження, викладені в анкеті та під час проведення співбесіди.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.