Постанова
Іменем України
08 травня 2019 року
м. Київ
справа № 139/914/18-ц
провадження № 61-4394 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ;
відповідач - Мурованокуриловецька районна державна адміністрація Вінницької області;
треті особи: Галайковецька сільська рада Мурованокуриловецького району Вінницької області, фермерське господарство "Агроуспіх В";
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2018 року у складі судді Коломійцевої В. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2019 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Марчук В. С., Сопруна В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області про визнання незаконним та скасування розпорядження районної державної адміністрації.
Позовна заява мотивована тим, що 27 лютого 1992 року на підставі рішення виконавчого комітету районної ради народних депутатів Мурованокуриловецького району Вінницької області № 17 йому надано у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства 15,57 га землі в межах згідно з планом землеволодіння.
12 листопада 1996 року йому видано державний акт на право постійного користування землею.
30 жовтня 2002 року він заснував селянське фермерське господарство "Регіна" (далі - СФГ "Регіна"), яке було припинено як юридичну особу на підставі постанови Господарського суду Вінницької області від 02 листопада 2006 року у справі № 2/422-06.
У 2017 році йому стало відомо, що 22 травня 2007 року розпорядженням Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області на підставі клопотання Мурованокуриловецького відділення Барської міської державної податкової інспекції та постанови Господарського суду Вінницької області від 02 листопада 2006 року у справі № 2/422-06 було вилучено земельну ділянку на право постійного користування землею СФГ "Регіна" на території Галайковецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області з посиланням на пункт "д" статті 141 ЗК України (систематична несплата земельного податку або орендної плати).
У зв?язку з цим він звернувся до відповідача з проханням скасувати рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою. Проте у травні 2018 року йому було відмовлено у скасуванні рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою та рекомендовано звернутись до суду.
Зазначав, що вказане розпорядження порушує його право на земельну ділянку.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд: поновити строк звернення до суду, зазначивши, що йому не було відомо про спірне розпорядження районної державної адміністрації; визнати незаконним та скасувати розпорядження Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області від 22 травня 2007 року № 206; визнати незаконним рішення Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області щодо вилучення земельної ділянки загальною площею 15,57 га на території Галайковецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області; визнати незаконним скасування державного акта на право постійного користування землею від 12 листопада 1996 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 14.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 10 жовтня 2018 року Галайковецьку сільську раду Мурованокуриловецького району Вінницької області залучено до участі у справі третьою особою.
Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2018 року фермерське господарство "Агроуспіх В" (далі - ФГ "Агроуспіх В") залучено до участі у справі третьою особою.
Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Судом встановлена як відсутність добровільної відмови користувача від права постійного користування земельною ділянкою, так і відсутність підстав для примусового припинення права користування позивача земельною ділянкою з підстав, у порядку і за умов, визначених законом. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення особи права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Тобто право позивач на користування земельною ділянкою порушені, проте позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. Поважних причин пропуску позовної давності позивачем не доведено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку позовної давності судом першої інстанції враховано встановлення позивачу третьої групи інвалідності з 17 березня 2010 року, чому передувало стаціонарне лікування, проходження ним комісій, висновків лікарів і комісій. Проте і після отримання інвалідності у 2010 році позивач до вересня 2018 року не звертався до суду за захистом свого порушеного права. Отже, позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач. Поважних причин пропуску позовної давності позивачем не доведено.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У березі 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення по суті спору.
Касаційна скарга мотивована тим, що підставою відмови у задоволенні позову суди вказали пропуск ним строку позовної давності. Разом з тим, суди не врахували, що йому не було відомо, що розпорядженням Мурованокуриловецької районної державної адміністрація Вінницької області було вилучено належну йому на праві постійного користування земельну ділянку, згоди на вилучення земельної ділянки він не давав, а в судовому порядку це питання не вирішувалося. Відповідач не надав доказів того, що його повідомляли чи намагались повідомити про винесення спірного розпорядження. З боку податкових органів до нього вимог як фізичної особи щодо подання податкової звітності не надходило.
Зазначав, що йому стало відомо про спірне розпорядження районної державної адміністрація у 2017 році, коли він звернувся до відповідних органів для проведення реєстрації селянського фермерського господарства.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 139/914/18-ц з Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області .
У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 17 ЗК України (тут і далі у редакції на час прийняття оскаржуваного розпорядження) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених цим Кодексом; підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повʼязаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; координація діяльності державних органів земельних ресурсів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
За змістом частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 цього Кодексу, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення особи права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
При цьому важливим є те, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права постійного користування землею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України.
У випадках, визначених цими нормами, припинення права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу незаконним.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" судам розʼяснено, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними. У разі предʼявлення до органу виконавчої влади або місцевого самоврядування позову про незаконність припинення права землекористування через відсутність судового рішення про вилучення земельної ділянки відповідач вправі предʼявити зустрічний позов про таке вилучення, а суд має розглянути його разом із первинним позовом.