ПОСТАНОВА
Іменем України
14 травня 2019 року
Київ
справа №712/7552/16-а
адміністративне провадження №К/9901/13669/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року (судді: Бєлова Л.В. (головуючий), Безименна Н.В., Желтобрюх І.Л.)
у справі № 712/7552/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Черкаської митниці ДФС
про визнання незаконною та скасування постанови у справі про порушення митних правил,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Черкаської митниці ДФС, в якому просила скасувати постанову від 07 червня 2016 року у справі про порушення митних правил № 15/90200/16, якою її визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що становить 393 399,42 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що постанова у справі про порушення митних правил № 15/90200/16 від 07 червня 2016 року прийнята відповідачем без повного та належного дослідження всіх обставин справи та необґрунтована наявністю доказів чи документів, що вказані у даній постанові, а тому є незаконною і підлягає скасуванню.
Соснівський районний суд м. Черкаси постановою від 19 вересня 2016 року адміністративний позов задовольнив. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач у спірній постанові не вказав переконливих доказів протиправності дій позивача, доказів вини позивача у формі умислу чи необережності, доказів заявлення митному органу неправдивих відомостей про свій статус нерезидента та місце проживання у Республіці Білорусь для досягнення мети неправомірного звільнення від сплати митних платежів, які підпадають під ознаки порушень, передбачених статтею 485 Митного кодексу України.
Натомість Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 07 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив у звʼязку з наявністю в діях позивача складу порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України, що свідчить про правомірність прийняття спірної постанови. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем доведено факт зазначення позивачем неправдивих відомостей про місце реєстрації, що призвело до неправомірного звільнення від сплати митних платежів.
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
При цьому в обґрунтування касаційної скарги позивач зазначила про порушення судом апеляційної інстанції норм статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції), що полягало у використанні доказів, одержаних з порушенням закону, а також звільненні митного органу як субʼєкта владних повноважень від обовʼязку щодо доказування правомірності свого рішення. Також ОСОБА_1 посилалася на порушення відповідачем вимог Митного кодексу України при складанні протоколу про порушення митних правил та розгляді справи, а також при визначенні митної вартості автомобіля для обрахунку суми штрафу. Позивач вважає, що в її діях відсутній склад порушення митних правил, відповідальність за яке передбачена статтею 485 Митного кодексу України, з огляду на недоведеність Черкаською митницею ДФС умислу та спеціальної протиправної мети у неї для вчинення цього порушення.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1
У своїх запереченнях на касаційну скаргу Черкаська митниця ДФС просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Відповідач вважає доводи касаційної скарги безпідставними, такими, що ґрунтуються на перекручуванні встановлених судом обставин справи та неправильному тлумаченні норм законодавства.
01 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи про порушення митних правил встановили, що 10 січня 2016 року через пункт пропуску "Славутич-Комарин" митного поста "Енергія" Чернігівської митниці ДФС позивачем на митну територію України по смузі руху "зелений коридор" у митному режимі "тимчасове ввезення" на строк до 1 року з метою особистого користування ввезено автомобіль "Renault Megane (VIN- номер НОМЕР_1 ), що зареєстрований у відповідних реєстраційних органах Литовської республіки за державним номером НОМЕР_4 .
У ході здійснення митних формальностей щодо пропуску даного автомобіля на митну територію України позивач надала для здійснення митного контролю паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2, виданий 20 вересня 2011 року, заявивши, що вона являється громадянкою-нерезидентом та проживає за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації, отриманої від САДР УДМС України в Черкаській області та листа УДМС України в Черкаській області від 05 лютого 2016 року №06/1680 встановлено, що з 17 лютого 2007 року громадянка України ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .
Посольство України в Республіці Білорусь № 6132/17-500-106 згідно з листом на запит Чернігівської митниці ДФС від 15 лютого 2016 року № 619/25-70-26-03 повідомило, що громадянка ОСОБА_1 на консульському обліку в Посольстві України в Республіці Білорусь не перебуває, відповідно штамп про консульський облік та печатка в її закордонний паспорт в консульському відділі Посольства України в Республіці Білорусь не проставлялися. За інформацією Департаменту по громадянству і міграції МВС Республіки Білорусь, громадянка ОСОБА_1 зареєстрованою за адресою - АДРЕСА_1, не значиться.
Згідно із службовою запискою відділу адміністрування митних платежів Черкаської митниці ДФС від 02 березня 2016 року № 78/23-70-25 встановлено, що автомобіль "Renault Megane (VIN - номер НОМЕР_1 ) класифікується відповідно до УКТ ЗЕД у товарній підкатегорії 8703239013, а сума митних платежів, які підлягали сплаті на момент ввезення останнього на митну територію України становить 131 133,14 грн (ввізне мито - 3593,72 грн, акциз - 99 694,37 грн та ПДВ - 27 845,05 грн).
03 березня 2016 року за даним фактом уповноваженою посадовою особою Черкаської митниці ДФС відносно позивача складено протокол про порушення митних правил № 15/90200/16 за статтею 485 Митного кодексу України.
За результатами розгляду справи про порушення митних правил №15/90200/16 заступник начальника митниці-начальник відділу боротьби з митними правопорушеннями Черкаської митниці ДФС ОСОБА_3 прийняв постанову від 07 червня 2016 року, згідно з якою позивача визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів на суму 393 399,42 грн та стягнуто витрати митниці у справі на суму 246 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 366 Митного кодексу України двоканальна система - це спрощена система митного контролю, яка дає громадянам змогу здійснювати декларування, обираючи один з двох каналів проходу (проїзду транспортними засобами особистого користування) через митний кордон України.
За змістом частиною четвертої статті 366 Митного кодексу України громадянин самостійно обирає відповідний канал ("зелений коридор" або "червоний коридор") для проходження митного контролю за двоканальною системою.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач обрав канал "зелений коридор" для проходження митного контролю.
Відповідно до частин пʼятої, шостої статті 366 Митного кодексу України обрання "зеленого коридору" вважається заявою громадянина про те, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та/або обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території та свідчить про факти, що мають юридичне значення. Громадяни, які проходять (проїжджають) через "зелений коридор", звільняються від подання письмової митної декларації. Звільнення від подання письмової митної декларації не означає звільнення від обовʼязкового дотримання порядку переміщення товарів через митний кордон України.
Отже, обираючи "зелений коридор" для проходження митного контролю, позивач фактично заявила про те, що переміщуваний нею через митний кордон України автомобіль не підлягає письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадає під встановлені законодавством заборони та/або обмеження щодо ввезення на митну територію України.
Згідно з частинами першою, другою статті 380 Митного кодексу України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обовʼязковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом. Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є обʼєктом оподаткування митними платежами.
Натомість частиною третьою статті 380 Митного кодексу України передбачено, що тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобовʼязання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобовʼязання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом Х цього Кодексу.