Постанова
іменем України
7 травня 2019 року
м. Київ
справа № 153/109/17
провадження № 51-9636 км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Маринича В.К. та Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,
прокурора Ковальчука О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 28 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 31 серпня 2018 року, потерпілої ОСОБА_3 та прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 31 серпня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020370000344, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Безводне Ямпільського району Вінницької області та жителя АДРЕСА_1 такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 125, частиною 1 статті 129 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ямпільського районного суду Вінницької області від 28 березня 2018 року ОСОБА_1 засуджено: за частиною 1 статті 125 КК - до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин; за частиною 1 статті 129 КК - до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців і з покладенням на нього обовʼязків, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 статті 76 КК.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 640 грн судових витрат, повʼязаних зі сплатою судового збору, та 5205,36 грн витрат, повʼязаних із наданням правової допомоги.
Строк покарання визначено обчислювати з дня звернення вироку до виконання.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин.
ОСОБА_1 5 вересня 2016 року близько 6 год. 45 хв., перебуваючи на АДРЕСА_2 с АДРЕСА_1, де проживає ОСОБА_3, на ґрунті особистих неприязних відносин щодо розподілу майна, маючи умисел на погрозу вбивством, умисно з метою залякування останньої почав погрожувати їй вбивством, закрив її у приміщенні погреба та з побутового газового балону почав випускати газ, при цьому продовжував погрожувати вбити ОСОБА_3 та її сина.
За таких обставин, зокрема, почувши погрози вбивством від ОСОБА_1, гучний свист із газового балону та відчувши запах газу, ОСОБА_3, будучи закритою в погребі, сильно налякалася, внаслідок чого в неї виникли реальні підстави побоюватися за своє життя та за життя свого сина.
Надалі потерпіла разом із сином почали тікати до житлового будинку, однак ОСОБА_1, схопивши її за верхній одяг, заштовхнув до кімнати житлового будинку та завдав їй 3-4 ударів кулаками по спині, а також близько 10 ударів руками в різні частини тіла, заподіявши тілесних ушкоджень, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 31 серпня 2018 року вирок Ямпільського районного суду Вінницької області від 28 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі захисник, вказуючи на незаконність судових рішень, просить їх скасувати та призначити новий розгляд матеріалів кримінального провадження у суді першої інстанції.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що районний суд формально перерахував обставини, які підлягають доказуванню, при цьому встановлені судом факти не підтверджено належними та допустимими доказами. Тобто захисник вважає, що суд повною мірою не зʼясував умислу його підзахисного на погрозу вбивством та заподіяння потерпілій легких тілесних ушкоджень.
Крім того, захисник зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які б підтверджували наявність газу в балоні, а також травлення ним потерпілої та її сина, а все обвинувачення базується лише на показаннях потерпілої, що є припущеннями, на яких не може ґрунтуватися судове рішення.
Також захисник, посилаючись на протокол про проведення слідчого експерименту від 11 січня 2017 року, додатки до нього та висновок експерта від 6 вересня 2016 року № 73, вказує на недопустимість і неналежність доказів у вказаному кримінальному провадженні, оскільки вони не відповідають вимогам кримінального процесуального закону та не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
Також захисник, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, наводить рішення "Пантелеєнко проти України", "Гефген проти Німеччини", "Нечипорук та Йонкайло проти України" та ряд інших рішень, зазначає, що обвинувачення повинно довести "кожний факт", повʼязаний із злочином, щоб "не існувало жодної розумної підстави для сумнівів", а саме вказує, що коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і вичерпані можливості їх збирання, то суд зобовʼязаний постановити виправдувальний вирок.
Обґрунтовуючи невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, захисник зазначає, що суд першої інстанції всупереч вимогам частини 5 статті 314 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не вирішив питання про надання доручення органу пробації щодо складання досудової доповіді стосовно ОСОБА_1, що призвело до відсутності інформації відносно останнього про його соціально-психологічну характеристику, а в подальшому вплинуло на призначене покарання.
Окрім вказаного, захисник стверджує, що суд апеляційної інстанції при розгляді його апеляційної скарги формально залишив без зміни вирок районного суду не надав належних відповідей на доводи в такій скарзі, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що вплинуло на законності судових рішень.
Крім того, захисник зазначає, що потерпіла не довела в суді, що заявлена сума компенсації за цивільним позовом відповідає ступеню перенесених нею моральних страждань, а суд при стягненні таких сум не керувався засадами розумності, законності та справедливості та значно завищив їх розміри на користь ОСОБА_3, а тому вважає судового рішення в частині вирішення цивільного позову необгрунтованим.
У касаційній скарзі прокурор не погоджується із ухвалою суду апеляційної інстанції та просить її скасувати у звʼязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через мʼякість.
Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без зміни вирок районного суду в частині застосування статті 75 КК при призначенні покарання, належним чином не вмотивував доводів, наведених в апеляційній скарзі прокурора та потерпілої, у частині звільнення ОСОБА_1 від призначеного покарання.
Такі ж вимоги містить і касаційна скарга потерпілої. При цьому потерпіла зазначає, що винний своєї вини в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях не визнав і вчинив злочин загальнонебезпечним способом із використанням газу.
Крім того, потерпіла, посилаючись на незаконність ухвали апеляційного суду, вказує, що суд апеляційної інстанції не надав відповідей на доводи в її апеляційній скарзі та безпідставно залишив без зміни вирок районного суду.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора і потерпілої та заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника, обговоривши доводи, викладені в касаційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до частини 1 статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною 1 статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
На жодних інших підставах касаційний суд не вправі втручатись у рішення судів нижчих ланок. Аргументи захисника щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що з огляду на вимоги статті 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.