Постанова
іменем України
7 травня 2019 року
м. Київ
справа № 592/5234/16-к
провадження № 51-10366 км 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В. та Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,
прокурора Гладкого О.Є.,
засудженого ОСОБА_1,
в режимі відеоконференції
захисника Кубанової А.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 грудня 2017 року та вирок Апеляційного суду Сумської області від 15 серпня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1206200440000757, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 грудня 2017 року ОСОБА_1, засуджено за частиною 2 статті 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі частини 4 статті 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та за вироком Зарічного районного суду м. Суми від 17 січня 2017 року, за сукупністю злочинів ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.
Строк відбування покарання визначено обчислювати з 6 травня 2016 року з 18:00.
Вирішено питання стосовно речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за таких обставин.
Як установив суд, 11 лютого 2016 року о 05:45, ОСОБА_3 перебуваючи магазині ТОВ "АТБ-Маркет", на вул. Леваневського, 22 в м.Сумах із невстановленою в ході досудового розслідування особою, за попередньою домовленістю, вирішили вчинити напад на ОСОБА_3 з метою заволодіння його мобільним телефоном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоровʼя останнього.
Таким чином, реалізуючи попередню злочинну змову з невстановленою особою, з корисливим мотивом, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, йдучи на півкроку позаду ОСОБА_3, раптово напали на останнього, із застосуванням насильства, небезпечного для здоровʼя потерпілого.
Так, ОСОБА_1 ударив в обличчя ОСОБА_3, тим самим повалив останнього на землю та спільно з невстановленою особою, завдав близько 20 ударів ногами по обличчю потерпілого. Після чого вони вирвали з рук ОСОБА_3 належний йому мобільний телефон заподіявши майнової шкоди на суму 1500 грн, та завдавши тілесних ушкоджень, які відносяться до легких та ушкоджень середньої тяжкості.
Апеляційний суд м. Суми 15 серпня 2018 року, скасував вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 грудня 2017 року щодо засудженого
ОСОБА_1 , та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_4 і А.М. призначив покарання за частиною 2 статті 187 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі частини 4 статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та за вироком Зарічного районного суду м. Суми від 17 січня 2017 року, ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією всього належного йому майна.
В іншій частині вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування вказаних судових рішень щодо засудженого ОСОБА_1 та просить призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що матеріали кримінального провадження не містять належних та допустимих доказів винуватості
її підзахисного у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Посилається на недопустимість протоколу впізнання, зазначаючи, що потерпілий упізнав ОСОБА_1 за ознакою татуювання на руках, проте у протоколі слідчої дії такі дані відсутні, а статисти й ОСОБА_6 мали суттєві відмінності у зовнішності.
Також указує на те, що потерпілий упізнав ОСОБА_1 через те, що йому про це повідомили напередодні проведення слідчої дії, а саме під час, коли повернули мобільний телефон, який добровільно видав ОСОБА_7 та захисник не виключає можливості, що саме останній міг здійснити розбійний напад на потерпілого.
Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у дослідженні звукозапису судового засідання, під час якого відбувався допит потерпілого. на думку скаржника, свідчення потерпілого в цьому випадку має визначальне значення.
Захисник також посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, заперечуючи кваліфікацію дій ОСОБА_1 за частиною 2 статті 187 КК, і вказує на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, оскільки призначене ОСОБА_6 покарання є занадто суворим, хоча і мінімальним у межах санкції частини 2 статті 187 КК.
Також захисник звертає увагу на те, що суд першої інстанції не призначив обовʼязкового додаткового покарання у виді конфіскації майна, проте суд апеляційної інстанції, призначивши ОСОБА_1 таке додаткове покарання, не зазначив з яких мотивів виходив погіршуючи становище її підзахисного.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, яка підтримала касаційну скаргу, засудженого, який просив задовольнити касаційну скаргу та прокурора, який заперечував проти задоволення такої скарги, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви Суду
Відповідно до статті 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозвʼязку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У статті 86 КПК визначено, що доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно зі статтею 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, міжнародними договорами, згоду на обовʼязковість яких надано Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій у результаті істотного порушення прав та свобод людини.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обʼєктивно, повно і всебічно встановив обставини кримінального провадження.
Із його матеріалів убачається, що засуджений ОСОБА_1 своєї винуватості у здійсненні розбійного нападу на потерпілого та заволодіння його майном не визнав та відмовився в суді першої інстанції давати показання.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 із дотриманням вимог кримінального процесуального закону та дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення цієї скарги. Суд виклав аналіз доказів відповідно до вимог статті 419 КПК належним чином мотивував своє рішення, спростувавши доводи захисника Кубанової А.М. щодо наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.