ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 283/3444/14-к
провадження № 51-4972км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_7 на ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 23 січня 2018 року щодо
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочинів, передбачених частиною 1 статті 122 та статтею 128 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Оскаржені судові рішення
1. Вироком Малинського районного суду Житомирської області від 22 серпня 2017 року ОСОБА_3 визнано винуватим в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження і засуджено за частиною 1 статті 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
2. Суд визнав доведеним, що ОСОБА_3 22 липня 2012 року приблизно о 03:00, перебуваючи у стані алкогольного спʼяніння поруч із кафе-баром "Острів" на вул. Микгород, 17 у м. Радомишлі, під час конфлікту між двома групами відпочиваючих умисно ударив кулаком у щелепу ОСОБА_7, завдавши тому тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Внаслідок удару потерпілий упав та вдарився головою об асфальтне покриття, отримавши тяжкі тілесні ушкодження.
3. Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 23 січня 2018 року змінив вирок місцевого суду, перекваліфікував дії ОСОБА_3 з частини 1 статті 121 КК на частину 1 статті 122 та статтю 128 КК та призначив покарання: за частиною 1 статті 122 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за статтею 128 КК - у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі статті 49 та частини 5 статті 74 КК суд звільнив засудженого від призначеного покарання у звʼязку із закінченням строків давності.
Вимоги і доводи касаційних скарг
4. У касаційній скарзі потерпілий просить на підставах, визначених пунктами 2 та 3 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
5. На переконання потерпілого, апеляційний суд необґрунтовано змінив кваліфікацію дій засудженого з частини 1 статті 121 КК на частину 1 статті 122 та статтю 128 КК, визначивши форму вини щодо тяжкого тілесного ушкодження як необережність у формі самовпевненості або недбалості, в той час як із матеріалів кримінального провадження вбачається, що мав місце непрямий умисел на заподіяння саме тяжких тілесних ушкоджень, за якого обвинувачений хоч і не бажав настання тяжких наслідків, але свідомо їх допускав.
6. Потерпілий також указує на те, що апеляційний суд штучно розмежував єдине діяння засудженого на різні форми вини: умисел - щодо середньої тяжкості тілесних ушкоджень та необережність - щодо тяжких тілесних ушкоджень.
7. Крім того, на думку потерпілого, вказаний суд проігнорував вказівки, наведені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року, відповідно до якої в діях засуджено було встановлено ознаки злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 КК.
8. Також скаржник зазначає про мʼякість призначеного засудженому покарання.
9. У письмових запереченнях захисник Колос В.В. в інтересах засудженого просить залишити касаційну скаргу потерпілого без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Вважає, що суд правильно застосував норми процесуального та матеріального права, а оскаржене судове рішення належним чином обґрунтував.
Позиції учасників касаційного розгляду
10. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
11. У судовому засіданні представники потерпілого підтримали касаційну скаргу, просили скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.