Постанова
Іменем України
13 травня 2019 року
місто Київ
справа № 638/20871/13-ц
провадження № 61-635св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У грудні 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошової суми, отриманої від продажу квартири, та відшкодування моральної шкоди.
Позивачі на обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що між позивачами та відповідачем у 2012 році укладено договір доручення, відповідно до якого ОСОБА_3 уповноважена діяти від їхнього імені у відносинах купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, з подальшим поверненням суми отриманих коштів.
04 вересня 2012 року між ОСОБА_3 та третьою особою ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу цієї квартири, право власності на неї перейшло на користь третьої особи, проте грошей, отриманих від укладеного договору, відповідач власникам квартири не повернула. У звʼязку з цим позивачі просили суд стягнути з ОСОБА_3 на їхню користь суму коштів, отриманих від продажу квартири у розмірі 276 544, 00 грн, з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3, 0 % річних, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач відзив на позов не надав.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 січня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти, отримані від продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, у розмірі 276 544, 00 грн та 3, 0 % річних за період з 04 вересня 2012 року до моменту стягнення, нарахованих на залишок суми; 50 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції у своїх висновках виходив з того, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, той факт, що позивачами втрачено помешкання за відсутності факту повернення грошових коштів, тобто порушено конституційне право на житло з вини відповідача, тому наявні підстави також і для відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000, 00 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 січня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди, а також 3, 0 % річних за період з 04 вересня 2012 року до моменту стягнення, нарахованих на залишок суми, скасовано і в цій частині позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.
Скасовуючи у частині рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що рішення суду в частині стягнення 3, 0 % річних за період з 04 вересня 2012 року до моменту стягнення, нарахованих на залишок суми, з відповідача на користь позивачів, суд зазначив, що будь-якого розрахунку цієї суми, а також зазначення, за який період підлягає стягненню ця сума, позивачами не надано. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачів пояснив, що йому про такі вимоги не відомо і вважав, що такі вимоги позивачів є помилковими. Отже, стягуючи 3, 0 % річних за період з 04 вересня 2012 року до моменту стягнення на залишок суми, суд першої інстанції не зазначив, за який період стягується ця сума, в якому розмірі та виходячи з якого розрахунку, визначивши у рішенні суду цей період таким чином: "з 04 вересня 2012 року до моменту стягнення на залишок суми", тобто на свій розсуд. Щодо скасування рішення суду в частині стягнення відшкодування моральної шкоди суд апеляційної інстанції зазначив, що будь-яких доказів в цій частині позову позивачами відповідно до вимог статті 60 ЦПК України не надано.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 , не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням, у грудні 2017 року подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди. Окрім цього, та обставина, що рішення суду першої інстанції не містить визначення конкретного періоду стягнення 3, 0 % річних, не є підставою для скасування рішення у цій частині.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у грудні 2017 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04 вересня 2012 року ОСОБА_3, діючи від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі довіреностей, посвідчених 18 серпня 2012 року, продала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 за 276 544, 00 грн.
Відповідно до укладеного договору купівлі-продажу від 04 вересня 2012 року грошові кошти від продажу квартири ОСОБА_3 отримала у повному обсязі для позивачів.
Відповідно до квитанції від 17 жовтня 2013 року на адресу ОСОБА_3 надіслано рекомендований лист із вимогою від 07 жовтня 2013 року про виконання зобовʼязання про виплату коштів, отриманих від продажу квартири.
Грошові кошти, набуті відповідачем внаслідок виконання доручення, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не отримували.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 237, частини третьої статті 238 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовʼязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.