Постанова
Іменем України
13 травня 2019 року
місто Київ
справа № 369/2403/17ц
провадження № 61-1801св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2017 року у складі судді Пінкевич Н. С. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, в якому просив стягнути суму на відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 31 393, 33 грн.
Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 08 листопада 2016 року сталась ДТП. Винним у цій пригоді визнано відповідача ОСОБА_2 Внаслідок ДТП позивачу заподіяно майнову шкоду, про цю подію у встановленому порядку він повідомив страхову компанію, яка сплатила йому страхове відшкодування. Проте, страховою виплатою не покривається шкода, повʼязана з втратою товарної вартості пошкодженого транспортного засобу. Тобто майнова шкода в розмірі 31 393, 33 грн має бути відшкодована відповідачем як заподіювачем шкоди на відшкодування реальних збитків. У добровільному порядку відповідач відмовляється відшкодувати заподіяну ним шкоду.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2017 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на відшкодування шкоди 31 393, 33 грн, витрати за проведення оцінки 1 200, 00 грн, а також судові витрати, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції у своїх висновках керувався тим, що втрата товарної вартості в розмірі 31 393, 33 грн, що визначено звітом від 26 листопада 2016 року № 823 про оцінку вартості збитку, є збитками, які необхідно стягнути з винуватця ДТП, оскільки втрата товарної вартості не відшкодовується страховою компанією.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що суд першої інстанції обґрунтовано посилався на висновки звіту від 26 листопада 2016 року № 823 про оцінку вартості збитку, відповідно до яких вартість втрати товарного вигляду пошкодженого автомобіля розрахована експертом відповідно до вимог законодавства та складає 31 393, 33 грн. Заперечуючи проти висновків, викладених у звіті від 26 листопада 2016 року № 823, відповідач належного та допустимого доказу на їх спростування не надав. При цьому, судом, відповідно до вимог процесуального законодавства, стороні відповідача розʼяснювалися його права та обовʼязки щодо подачі доказів та про наслідки невчинення процесуальних дій.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 , не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, у грудні 2017 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що звіт від 26 листопада 2016 року № 823 про оцінку вартості збитку не відповідає вимогам законодавства та не доводить факту завдання шкоди у вигляді втрати товарної вартості, оскільки не містить інформації щодо погіршення зовнішнього вигляду, експлуатаційних чи функціональних характеристик автомобіля.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 надав суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у грудні 2017 року.
Відповідно до пункту 11 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08 листопада 2016 року водій ОСОБА_2 у с. Софіївська Борщагівка на вул. Шалімова-Соборна, керуючи автомобілем "OPEL", д/н НОМЕР_1, проїхав перехрестя на забороняючий червоний сигнал світлофора, не надав перевагу в русі автомобілю "MERCEDES", д/н НОМЕР_2, який рухався з вул. Шалімова на зелений сигнал світлофора, внаслідок цього допустив зіткнення з автомобілями "MAZDA", д/н НОМЕР_3, та "VOLKSWAGEN", д/н НОМЕР_4. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2016 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до нього застосовано адміністративне стягнення. Зазначена постанова не оскаржувалась.
Власником автомобіля "MAZDA", д/н НОМЕР_3, є ОСОБА_3, позивач у цій справі.
Між ОСОБА_3 та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" (далі - ПрАТ "СК "АХА Страхування") укладено договір добровільного страхування наземного транспорту від 02 листопада 2016 року № 961112а6кг, у звʼязку з настанням страхового випадку виплачене страхове відшкодування в розмірі 136 741, 45 грн.
Згідно зі звітом від 26 листопада 2016 року № 823 про оцінку вартості збитку власнику автомобіля "MAZDA", д/н НОМЕР_3, вартість відновлювального ремонту складає 159 600, 17 грн, втрата товарної вартості складає 31 393, 33 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повʼязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обʼєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.