Постанова
Іменем України
13 травня 2019 року
місто Київ
справа № 753/12383/16
провадження № 61-34248св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
субʼєкт оскарження - начальник відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві Бондар Валерій Андрійович,
заінтересована особа - Ускова Анна Сергіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року у складі судді Болотова Є. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби, просив визнати неправомірною бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління у місті Києві Бондара В. А. щодо здійснення контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень головним державним виконавцем Тущенком Петром Леонідовичем у виконавчому провадженні № 49029314, відкритому 15 жовтня 2015 року, про виселення; зобовʼязати начальника відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління у місті Києві Бондара В. А. проконтролювати виконання виконавчого провадження № 49029314; зобовʼязати начальника відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління у місті Києві Бондара В. А. повідомити суд та ОСОБА_1 про виконання виконавчого провадження №49029314 про виселення.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року залишено без руху у звʼязку з несплатою судового збору за її подання.
На виконання ухвали апеляційного суду від 18 серпня 2017 року ОСОБА_1 28 серпня 2017 року подав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій зазначив, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі за скаргою на бездіяльність державного виконавця, посилався на застосування пунктів 4 та 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах".
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що ухвалу Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 отримав 25 серпня 2017 року. У листі від 28 серпня 2017 року ОСОБА_1 вимоги ухвали суду не виконав, судовий збір не сплатив, а тому апеляційну скаргу необхідно вважати неподаною та повернути заявнику.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року та направити справу для розгляду по суті до апеляційного суду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, від сплати судового збору звільняються заявники у справах за скаргами на дії та бездіяльність державного виконавця не лише у суді першої інстанції за подання скарги, а й під час подання апеляційних та касаційних скарг. Зважаючи на наведене, заявник вважає, що звільнений від сплати судового збору за подання апеляційних скарг у справах за скаргами на дії та бездіяльність державного виконавця.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 вересня 2017 року відкрито провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, далі - ЦПК України), що набрав чинності 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом з матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у червні 2018 року.
За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.