Постанова
Іменем України
24 квітня 2019 року
місто Київ
справа № 569/8314/14-ц
провадження № 61-17395св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2015 року у складі судді Сидорука Є. І. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 19 серпня 2015 року у складі колегії суддів: Рожина Ю. М., Максимчук З. М., Григоренка М. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк", банк) у травні 2014 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 16 листопада 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк"
(далі - АКБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 377КЗ. Предметом договору кредиту є надання у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошових коштів у сумі 54 700, 00 грн, зі сплатою 13, 5 % річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 15 листопада 2017 року, на умовах, визначених договором кредиту. Відповідно до пункту 1.3 договору кредиту на забезпечення виконання своїх зобовʼязань між банком та ОСОБА_1 16 листопада 2007 року укладено іпотечний договір № 377КЗ-1. Предметом цього договору є земельна ділянка, загальною площею 0, 2023 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
16 листопада 2007 року на забезпечення виконання зобовʼязань за договором кредиту між банком та ОСОБА_2 укладено договір фінансової поруки № 377КЗ-2.
Зобовʼязання позивача за договором кредиту виконані в повному обсязі. У звʼязку з порушеннями зобовʼязань за кредитним договором позичальник станом на 25 квітня 2014 року має заборгованість 119 187, 52 грн.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідачі позов не визнали. У червні 2014 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов, в якому просив розірвати договір кредиту, припинити дію договору поруки внаслідок зміни зобовʼязання без згоди поручителя, передати предмет іпотеки у власність позивача.
В обґрунтування позову посилався на те, що з 31 липня 2008 року банк збільшив відсоткову ставку за кредитом з 13, 5 % до 21, 0 % річних, про що надіслав позичальнику рекомендований лист з вимогою зʼявитися у відділення банку для укладання додаткової угоди. Зазначений лист повернутий відправнику з відміткою відділення поштового звʼязку про неможливість вручення адресату, тобто доказів належного виконання банком вимог пункту 2.6 договору матеріали справи не містять. Будь-яке збільшення відсоткової ставки за кредитним договором могло бути здійснено лише за згодою позичальника, проте такої згоди отримано не було. Одностороннє збільшення відсоткової ставки, ігнорування умов договору, порушення законодавства в сфері захисту персональних даних є проявом нечесної підприємницької практики зі сторони банку, що суперечить правилам та іншим звичаям. Такими діями банку йому нанесено шкоду, порушено його права як споживача. У звʼязку із зазначеним просив відмовити ПАТ "Укрсоцбанк" у задоволенні позовних вимог та розірвати договір кредиту від 16 листопада 2007 року № 377КЗ.
Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 червня 2014 року позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено, стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за договором кредиту від 16 листопада 2007 року № 377КЗ у розмірі 119 187, 52 грн та судові витрати в сумі 1 191, 88 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 13 жовтня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 червня 2014 року в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви у звʼязку зі спливом позовної давності скасовано, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю, в іншій частині рішення залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що суди не дослідили належним чином умови договору та не звернули увагу, що банком порушено порядок повідомлення позичальника про підвищення процентної ставки за кредитом і що банк має право ініціювати підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, але щодо такого підвищення в обовʼязковому порядку має бути укладена додаткова угода до кредитного договору, що передбачає збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Розглядаючи справу, суди також не врахували, що у зустрічному позові як на підставу своїх вимог ОСОБА_1 посилався на зміну істотних обставин згідно з частиною першою статті 652 ЦК України, якими він керувався при укладенні договору, а саме: складне матеріальне становище у звʼязку з хворобою трирічної дитини, яка знаходиться на його утриманні і потребує особливого режиму харчування та прийому ліків, операції батька-пенсіонера та хвороба самого позичальника, який переніс мікроінсульт і потребує постійного прийому ліків. Зазначені обставини ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд не дослідили, не надали правової оцінки, чи можна їх вважати істотними у контексті частини першої статті 652 ЦК України. Також суд касаційної інстанції зазначив, що суди не звернули уваги на те, що договір поруки не містить положень щодо можливості зміни розміру процентів за основним зобовʼязанням без додаткового повідомлення поручителя та укладення додаткової угоди.
Під час нового розгляду рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 19 серпня 2015 року, позов банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором від 16 листопада 2007 року № 377КЗ, що складається із: заборгованість за кредитом 49 499, 61 грн, заборгованість за відсотками у сумі 41 610, 40 грн, а разом 91 110, 10 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсоцбанк".
Рішення судів обґрунтовувались тим, що позичальник неналежним чином виконував договірні зобовʼязання за кредитним договором, у звʼязку із чим з відповідачів підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором та відсотків за користування кредитним коштами у сумі 91 110, 01 грн. Щодо застосування позовної давності суди зазначили, що позичальник письмово звертався до позивача про визнання свого боргу перед банком, висловлював пропозиції щодо його погашення в інший спосіб та прийняття рішення щодо відстрочки погашення боргу, що відповідно до частини першої статті 264 ЦК України є підставою для переривання перебігу позовної давності. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо розірвання кредитного договору, суди послалися на приписи частини другої статті 652 ЦК України, за якими можливість розірвання договору настає за наявністю одночасно чотирьох умов, визначених наведеним положенням. У частині доводів ОСОБА_2 щодо визнання договору поруки припиненим у звʼязку зі збільшенням відсоткової ставки, суди зазначили про безпідставність таких доводів, оскільки заборгованість за кредитним договором від 16 листопада 2007 року № 377КЗ нараховувалась, виходячи із відсоткової ставки 13, 5 %, що не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1
У касаційних скаргах, поданих у вересні 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відповідачі просили скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову банку та задоволення зустрічного позову.
Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_2
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що банк всупереч умовам договору поруки здійснив підвищення відсоткової ставки за кредитом без погодження із поручителем, внаслідок чого збільшилася його відповідальність, що є підставою для припинення поруки відповідача.
Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_1
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суди неправильно застосували положення статті 652 ЦК України щодо підстав розірвання кредитного договору з позивачем, про що було зазначено у зустрічному позові. Вважає, що банк діяв недобросовісно, із порушенням норм права, що регулюють кредитні правовідносини. Зазначив, що незважаючи на скасування незаконно збільшеної відсоткової ставки, застосованої банком, це не скасовує правових наслідків порушення зобовʼязання, вини та відповідальності банку. Вважає, що з огляду на неправомірність дій банку він мав право припинити виконання зобовʼязання за кредитним договором відповідно до статті 615 ЦК України. Зазначає, що суди безпідставно не застосували положення про позовну давність, заявлену відповідачем до прийняття рішення, оскільки позичальником припинена сплата платежів 25 грудня 2008 року, банк звернувся до суду 23 травня 2014 року. Відповідно до договірних зобовʼязань чергові платежі за кредитним договором повинні сплачуватися щомісячно, а тому позивач мав можливість своєчасно звернутися із позовом до суду.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2015 року відкрито касаційне провадження.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 листопада 2007 року між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 377КЗ, за яким позичальник отримав грошові кошти у розмірі 54 700, 00 грн із сплатою 13, 5% річних за умови повернення кредиту щомісячними платежами, згідно з графіком, з кінцевим терміном повернення кредиту та всіх належних платежів за кредитним договором до 15 листопада 2017 року, для придбання земельної ділянки, площею 0, 1 га, розташованої у АДРЕСА_2 .
Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору для забезпечення виконання зобовʼязань за кредитним договором між банком та позичальником 16 листопада 2007 року укладено договір іпотеки № 377КЗ-1, предметом якого є земельна ділянка, загальною площею 0, 2023 га, розташована в с. Бабин Гощанського району Рівненської області, що належить іпотекодавцю на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 16 листопада 2007 року.
На забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного між банком та позичальником, 16 листопада 2007 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено договір фінансової поруки, за яким поручитель зобовʼязувався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобовʼязань щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, можливих штрафних санкцій у розмірі та випадках, передбачених кредитним договором від 16 листопада 2007 року № 377КЗ.
Відповідно до підпункту 2.4.1 кредитного договору сплата кредиту та процентів здійснюється на відповідні рахунки банку до пʼятнадцятого числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти.
За змістом пункту 4.4. кредитного договору у разі невиконання позичальником зобовʼязань, визначених пунктами 3.3.2 - 3.3.15 договору протягом 60 календарних днів позичальник зобовʼязаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафі санкції (штраф, пеню). За умовами підпункту 3.3.8 договору позичальник зобовʼязаний повернути в повному обсязі кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями, згідно з графіком, визначеним додатком 1 до цього договору.
Судами встановлено, що позичальник неналежним чином виконував умови кредитного договору, всупереч пункту 1.1 кредитного договору не вносив щомісячні платежі до 15 числа кожного місяця згідно з графіком, провівши сплату кредиту та відсотків за його користування лише у період з 01 серпня 2008 року до 26 січня 2009 року, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 06 квітня 2015 року становила 144 861, 36 грн, яка складається з 49 499, 61 грн заборгованості за кредитом, 41 610, 40 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, 9 370, 70 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту, 15 544, 23 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків за користування кредитом, 10 831, 32 грн інфляційні втрати за кредитом, 18 005, 09 грн інфляційні втрати за відсотками.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Щодо доводів касаційної скарги про безпідставне збільшення банком відсоткової ставки
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовʼязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовʼязується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" від 12 грудня 2008 року № 661-VI, який набрав чинності 09 січня 2009 року, положення ЦК України доповнено статтею 1056-1, частиною другою якої передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Наведена редакція статті 1056-1 ЦК України була чинною до 16 жовтня 2011 року.
З аналізу зазначених норм можна дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору передбачається право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну було прийняте до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2355цс15.
Відповідно до пункту 2.6, підпунктів 2.6.1?2.6.3 договору у разі зміни кредитної політики внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, Національного банку України, а також у разі настання іншої події, що має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів кредитора та що не залежить від волі сторін, кредитор має право змінити (збільшити або зменшити) процентну ставку за користування кредитом, що визначена цим договором.
Про намір змінити розмір винагороди за надання кредиту кредитор зобовʼязаний повідомити позичальника не пізніше ніж за десять днів до дати початку їх введення, а також надати для укладення додаткову угоду про внесення змін до договору. Позичальник повинен зʼявитися до кредитора у строк не пізніше ніж за три робочі дні до відповідної дати, зазначеної у пункті 2.6 цього договору, з метою підписання додаткової угоди, в якій визначений новий розмір процентної ставки за користування кредитом.
У разі, якщо позичальник не зʼявляється для укладення чергової додаткової угоди щодо визначення розміру процентної ставки або сторони не можуть дійти згоди щодо розміру процентної ставки, позичальник зобовʼязаний протягом пʼяти робочих днів повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, нараховані відсотки та можливі штрафні санкції у повному обсязі. Після сплати позичальником зазначених сум дія цього договору вважається припиненою.
31 липня 2008 року банком прийнято рішення про збільшення відсоткової ставки за кредитом з 13, 5 % до 21, 0 % річних, про що надіслано позичальнику рекомендований лист з вимогою зʼявитися у відділення банку для укладення додаткової угоди. Зазначений лист повернутий відправнику з відміткою відділення поштового звʼязку про неможливість вручення адресату. Тобто доказів належного виконання банком вимог пункту 2.6 договору матеріали справи не містять.
З огляду на наведені обставини та положення умов кредитного договору збільшення відсоткової ставки є можливим лише у разі дотримання відповідної процедури, результатом якої має бути укладення додаткової угоди про внесення відповідних змін.
Враховуючи, що між сторонами не укладено додаткової угоди до кредитного договору, рішення банку про підвищення відсоткової ставки не було належним чином реалізованим, з огляду на що підстави для нарахування процентів за договором у розмірі 21, 0 % відсутні.
При цьому, як встановлено судами, розмір заборгованості за останньою редакцією позовних вимог банку обрахований з урахуванням розміру 13, 5 %, що свідчить про правильність обрахунків позивача.
Враховуючи зазначене, встановивши, що відповідні зміни умов договору не настали, зміна зобовʼязання шляхом збільшення відсоткової ставки не відбулася, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення поруки за кредитом у повному обсязі.
Окрім цього доводи заявника щодо того, що такі дії банку свідчать про нечесну підприємницьку діяльність та що це є підставою для розірвання кредитного договору зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, а в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.