ПОСТАНОВА
Іменем України
14 травня 2019 року
Київ
справа №521/7961/16-а
адміністративне провадження №К/9901/42785/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 у справі №521/7961/16-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобовʼязання поновити виплату пенсії,
УСТАНОВИВ:
В квітні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив зобовʼязати відповідача поновити йому з 01.06.2015 виплату пенсії у раніше призначеному розмірі.
Обгрунтовуючи позов зазначав, що з 01.04.2015 виплату пенсії, призначеної йому відповідно до Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) припинено у звʼязку з тим, що він працює на посаді, яка дає право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 липня 2016 року позов задоволено. Зобовʼязано відповідача відновити з 01.06.2015 виплату позивачу пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року скасовано постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 12 липня 2016 року та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що станом на 01.06.2015 не було прийнято закон щодо призначення всіх пенсій, то скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Законів України "Про державну службу", а тому підстави для невиплати спецпенсій відпали і з 01.06.2015 перешкоди для виплати йому пенсії відсутні. Вважає, що суд апеляційної інстанцій проігнорував вимоги статей 22, 58 Конституції України, згідно з якими при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони покращують становище особи. Також суд апеляційної інстанції не врахував, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 зміни внесені до ч. 1 ст. 54 Закону № 2262-XII, визнані неконституційними.
У запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити скаргу позивача без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
Заслухавши суддю - доповідача та перевіривши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що позивач з 2004 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФУ в Одеській області) та отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-XII.
З 14 листопада 2014 року позивач працює на посаді головного спеціаліста з режиму секретності Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради. Має VI категорію та 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування.
З 01.04.2015 виплату пенсії позивачу припинено на підставі Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII, яким внесено зміни до ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Позивач звертався до відповідача з вимогою поновити виплату пенсії, однак ГУ ПФУ в Одеській області листом № 455/О-11 від 15.04.2016 повідомило його про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії з посиланням на положення Законів України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VІІІ, якими встановлені обмеження щодо виплати пенсій особам у період служби в органах місцевого самоврядування.
Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з 01.06.2015 позивач втратив право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про державну службу", то йому має бути відновлено виплату пенсії відповідно до Закону № 2262-XII.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в оскаржуваних діях відповідача відсутні ознаки протиправності, оскільки підставою для призупинення виплати пенсії позивачу є перебування його на службі в органах місцевого самоврядування.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
01 квітня 2015 року набрав чинності Закон № 213-VIIІ, яким внесено зміни до ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" та визначено, що Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються.
Отже, з 1 квітня 2015 року призначені за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсії не виплачуються у період служби в органах місцевого самоврядування.
Водночас, відповідно до частин 1 та 2 ст. 99 КАС України (в редакції до 15.12.2017) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи..
Колегія суддів касаційного суду вважає, що будь-які обʼєктивні чи субʼєктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються його права та законні інтереси. Пенсія є періодичним платежем, про зупинення її виплати позивач знав, а тому в разі незгоди, мав право звернутися до суду.
За змістом ст. 99 КАС України початок відліку строків звернення до суду законодавець повʼязує з моментом не тільки коли особа фактично дізналася про порушення своїх прав, але й повинна була дізнатися.