П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 2-3392/11
Провадження № 14-105цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О . С. , Князєва В. С. , Лобойка Л. М. , ПрокопенкаО. Б. , Саприкіної І. В. , Ситнік О. М. , ТкачукаО. С. , Уркевича В. Ю ., Яновської О . Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Генеральної прокуратури України та ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2014 року у складі судді Мартинишин М. О. та рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2016 року у складі колегії суддів Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П. у цивільній справі за позовом ОСОБА_14, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова, Генеральної прокуратури України, ОСОБА_15 про зняття арешту з майна,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2011 року ОСОБА_14, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 звернулися до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (далі - ДПІ у Франківському районі м. Львова), Генеральної прокуратури України, ОСОБА_15 про зняття арешту з майна.
ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_12 зазначали, що 16 лютого 2011 року слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи відносно ОСОБА_15 було накладено арешт на будинок АДРЕСА_1, земельну ділянку за вказаною адресою та на інші речі, які знаходилися в будинку, зазначені у пунктах 1-57 протоколу про накладення арешту на майно.
Позивачі вважали, що накладення арешту на майно є безпідставним та неправомірним у зв`язку з тим, що зазначений будинок належить ОСОБА_14 на праві особистої приватної власності.
Для обслуговування будинку ОСОБА_15 було передано у приватну власність земельну ділянку за указаною адресою. ОСОБА_14 придбала за особисті кошти котел для обслуговування будинку, а також інше майно, яке зазначене у пунктах 3, 4, 6, 8, 10 протоколу про накладення арешту від 16 лютого 2011 року, а саме: холодильник двокамерний Samsung, пральна машинка АEG 72630, шкіряний куточок світло-жовтого кольору, ванна джакузі POOL SPA та спальний гарнітур. При цьому ОСОБА_14 належить більярдний стіл, що був залишений на горищі в занедбаному стані попередніми мешканцями будинку та кольоровий телевізор Sharp, який ОСОБА_14 було подаровано на її день народження у 2006 році. Майно, зазначене у пунктах 5, 7, 9, 11 указаного протоколу від 16 лютого 2011 року, а саме: холодильник Samsung ДА 990630 ОВ, телевізор кольоровий SONY, шкіряний куточок темно-зеленого кольору та гарнітур модель, належить ОСОБА_12, яка разом із сином ОСОБА_16 з 2004 року зареєстрована та проживає у будинку на АДРЕСА_1 та користується зазначеним майном. Позивачі також просили зняти арешт із золотих виробів, зазначених у пунктах 14-57 протоколу від 16 лютого 2011 року, які належать їм та їх дітям на праві особистої приватної власності, які були ними придбані за власні кошти, подаровані їм, успадковані та які були вилучені, але в подальшому їм повернуті.
Накладення арешту на вказане майно позбавляє позивачів можливості повноправно здійснювати свої права власника, на власний розсуд володіти, користуватись та розпоряджатись належним їм майном.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_14, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 просили суд зняти арешт із зазначеного будинку, земельної ділянки та майна, який було накладено згідно з протоколом про накладення арешту від 16 лютого 2011 року.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_14, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_14, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 не довели, що майно, вказане у пунктах 1-57 протоколу про накладення арешту, є їх особистим. При цьому позивачі не вказали конкретного майна згідно з протоколом, з якого вони просили зняти арешт. Крім того, суд першої інстанції посилався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13, за якою вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. У порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено в кримінальному провадженні, розглядаються заяви боржників на обґрунтованість арешту майна.
Суд першої інстанції вважав, що обраний позивачами спосіб захисту не відповідає статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_14, яка діяла в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_13, ОСОБА_12, задоволено частково.
Звільнено з-під арешту майно, зазначене в протоколі про накладення арешту на майно від 16 лютого 2011 року, складеного слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_15, а саме:
1/2 частину земельної ділянки площею 0,100 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1, належну на праві власності ОСОБА_14 на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданого 22 березня 2000 року (пункт 1 протоколу);
1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 372 кв. м, житловою площею 122,4 кв. м, належного на праві власності ОСОБА_14 на підставі витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим 05 липня 2004 року № 4038736 (пункт 1 протоколу);
шкіряний куточок (диван, два крісла), виготовлені зі шкіри світло-жовтого кольору;
каркас дивана та крісел, виготовлені з дерева темно-коричневого кольору, приблизна вартість 35 тис. грн (пункт 6 протоколу);
спальний гарнітур (ліжко, трюмо із дзеркалом та дві тумби), виготовлений із деревини темно-коричневого кольору, модель LS Kontrol STS, серія 246, приблизна вартість 15 тис. грн (пункт 11 протоколу);
телевізор проекційний кольоровий, діагональ 60 дюймів, марки SONY, приблизна вартість 16 тис. грн (пункт 7 протоколу);
котел опалювальний фірми Buderus Logano 124 вартістю 30 тис. грн (пункт 13 протоколу).
ланцюг з металу жовтого кольору із шилдіком ЗАТ "Сардонікс" (маса 8,2 г, код 282, вартість 836 грн) (пункт 14 протоколу);
годинник з металу жовтого кольору Cornavin (пункт 15 протоколу);
підвіску з металу жовтого кольору з каменем червоного кольору по центру (пункт 16 протоколу);
перстень з металу жовтого кольору з шилдіком "Львівський державний ювелірний завод" (маса 2,66 г) (пункт 17 протоколу);
підвіску з металу жовтого кольору круглої форми зі знаком " Лев " (пункт 18 протоколу);
підвіску з металу жовтого кольору круглої форми з обличчям жінки (пункт 19 протоколу);
перстень з металу жовтого кольору з каменем синього кольору із шилдіком "Львівській державний ювелірний завод" (маса 3,79 г) (пункт 20 протоколу);
підвіску з металу жовтого кольору у вигляді риби із шилдіком "Одеській ювелірний завод" (маса 1,96 г) (пункт 21 протоколу);
перстень з металу жовтого кольору з червоним каменем по середині із шилдіком "ЕЮЗ" (маса 8,06 г) (пункт 22 протоколу);
кільце з металу жовтого кольору із шилдіком "Львовское ПО "Ювелирпром" (пункт 23 протоколу);
перстень із жовтого металу із чорною прямокутною та білою прямокутною вставкою (пункт 24 протоколу);
перстень із жовтого металу із вставками камінців білого кольору (пункт 25 протоколу );
перстень із жовтого металу із вставками білого кольору (пункт 26 протоколу);
перстень із жовтого металу з надписом "Москва 80" (пункт 27 протоколу);
перстень із жовтого металу із вставкою рубінового кольору (пункт 28 протоколу);
перстень із жовтого металу із вставкою рубінового кольору (пункт 29 протоколу);
перстень із жовтого металу із вставками каміння білого кольору та перлинами (пункт 30 протоколу);
кільце жовтого кольору (пункт 31 протоколу);
кулон у вигляді підкови із металу жовтого кольору (пункт 32 протоколу);
кулон із зображенням жінки із металу жовтого та білого кольору (пункт 33 протоколу);
перстень із жовтого металу із трьома вставками камінчиків білого кольору (пункт 34 протоколу);
кулон у вигляді ромба з металу жовтого кольору (пункт 35 протоколу);
ланцюжок з металу жовтого кольору із трьома рулончиками 1 - хрестик, 2 - овальної форми, 3 - овальної форми із вставками білого кольору) (пункт 36 протоколу);
перстень жовтого кольору із вставками двох камінчиків білого кольору (пункт 37 протоколу);
хрестик із застібкою жовтого кольору (пункт 38 протоколу);
ланцюжок із металу жовтого кольору із хрестиком жовтого кольору Ісуса Христа білого кольору (пункт 39 протоколу);
кульчики із жовтого металу із вставкою металу білого кольору (пункт 40 протоколу);
кульчики із жовтого металу із вставкою металу білого кольору (пункту 41 протоколу);
ланцюжок із металу жовтого кольору (пункт 42 протоколу);
хрестик із металу жовтого кольору із вставкою металу білого кольору (пункт 43 протоколу);
кулон круглої форми із зображенням стрільця жовтого кольору (пункт 44 протоколу);
ланцюжок із металу жовтого кольору (пункт 45 протоколу);
шпильку із металу жовтого кольору з камінчиком жовтого кольору (пункту 48 протоколу);
кулон круглої форми з металу жовтого кольору (пункт 50 протоколу);
ланцюжок із металу жовтого кольору (пункт 51 протоколу);
браслет із металу жовтого кольору (пункт 52 протоколу);
сережку з металу жовтого кольору з білою вставкою та вставкою з металу білого кольору (пункт 53 протоколу).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що з урахуванням положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, тому житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя. Отже, з огляду на вимоги статті 79 СК України, відповідно до якої частки майна дружини та чоловіка є рівними, 1/2 частина спірного житлового будинку належить на праві власності ОСОБА_14, у зв`язку із чим вона підлягає виключенню з протоколу про накладення арешту на майно від 16 лютого 2016 року.
Наказом департаменту землеустрою та планування забудови міста від 02 грудня 1999 року № 322, державним актом про право приватної власності на землю, виданим 22 березня 2000 року, підтверджується безоплатна передача у власність ОСОБА_14 земельної ділянки площею 0,1000 га для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1, тобто зазначена земельна ділянка безоплатно набута ОСОБА_14 у власність за час шлюбу внаслідок приватизації нею земельної ділянки, що перебувала у її користуванні, цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку.
Спільна сумісна власність подружжя належить подружжю незалежно від того, на чиє ім`я видано та оформлено документи.
Щодо іншого майна, зазначеного в протоколі накладення арешту на майно від 16 лютого 2011 року, з якого позивачі просили зняти арешт, та свої вимоги обґрунтовували посиланням на положення частини другої статті 57 СК України, указуючи, що частина ювелірних виробів була придбана ними за їх власні кошти, частина з них була подарована, апеляційний суд вважав, що ювелірні вироби є особистою приватною власністю позивачів, право власності на які належить виключно їм, а тому ювелірні вироби (коштовності) підлягають звільненню з-під арешту.
У січні 2017 року Генеральна прокуратура України звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постановлені у справі судові рішення та закрити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Генеральна прокуратура України зазначала, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. Генеральна прокуратура України вважала, що обставини справи та вимоги закону унеможливлюють вирішення судом спору про звільнення майна з-під арешту в порядку цивільного судочинства.
Оскільки арешт на майно ОСОБА_15 було накладено у кримінальному провадженні, питання про його зняття необхідно вирішувати за правилами кримінального судочинства у суді, який ухвалив вирок.
У лютому 2017 року ОСОБА_14, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просять скасувати постановлені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди безпідставно не застосували положення статті 30 Земельного кодексу України 1990 року та не врахували вимог статті 59 Кримінального кодексу України.
Скаржники зазначали, що з 1997 року до березня 2005 року вони проживали окремо, фактично припинивши шлюб, у зв`язку із чим ОСОБА_14 вважала, що придбаний нею будинок є її особистим майном, а тому просила суд застосувати до спірних правовідносин статтю 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України, яку помилково не застосував суд, хоч вона на неї посилалася, та не навів у рішенні мотивів відхилення цих доводів.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Генеральної прокуратури України, витребувано її із суду першої інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_14, ОСОБА_12 та ОСОБА_13
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2019 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України, у редакції Закону № 2147-VIII,справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.