Постанова
Іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 761/36439/14-ц
провадження № 61-7854св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голяченко Марія Василівна, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Малинникова О. Ф. від 02 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів:
Антоненко Н. О., Прокопчук Н. О., Шкоріної О. І. від 07 листопада 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голяченко М. В., ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним, визнання неправомірними дій приватного нотаріуса, припинення права власності.
Позовну заяву мотивовано тим, що він, ОСОБА_2, ОСОБА_4,
ОСОБА_5 є співвласниками квартири
АДРЕСА_1 . 25 липня 2006 року між відповідачами був укладений договір дарування 1/8 частки квартири, за яким до
ОСОБА_3 перейшло права власності на цю частку нерухомого майна. Посилаючись на те, що вказана квартира є об`єктом права спільної сумісної власності, співвласники якої своєї згоди на укладення договору не надавали, вказана частина квартири у натурі виділена не була, просив визнати недійсним договір дарування від 25 липня 2006 року, визнати неправомірними дії нотаріуса щодо посвідчення цього договору, а також припинити право власності ОСОБА_3 на 1/8 частку вказаної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня
2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира належала членам сім`ї позивача на праві спільної часткової власності, а тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2, подарувавши частину квартири іншій особі, порушила права інших співвласників квартири, а нотаріус, посвідчивши договір дарування, порушила вимоги Закону України "Про нотаріат".
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності, співвласники квартири своєї згоди на укладення договору дарування ОСОБА_2 не надавали, а тому висновки судів про необґрунтованість позову є помилковими. Вказував, що внаслідок відчуження ОСОБА_2 частини квартири, його частка у цьому майні зменшилася, що призвело до порушення його права. Крім того, ОСОБА_2 визнала його позовні вимоги, а тому суди повинні були їх задовольнити.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відзив на касаційну скаргу
У травні 2018 року від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Голяченко М. В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.
Крім того, від ОСОБА_2 також надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просила задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1, посилаючись на неповне з`ясування судами обставин справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 20 грудня 2005 року органом приватизації Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_5 та членам його сім`ї: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, належала на праві власності квартира АДРЕСА_1, у рівних частках кожному.
25 липня 2006 року ОСОБА_2 подарувала за договором даруванняналежну їй на праві власності 1/8 частки вказаної квартири ОСОБА_3 Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голяченко М. В.
Позиція Верховного Суду
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності, співвласники квартири своєї згоди ОСОБА_2 на укладення договору дарування не надавали, а тому він підлягає визнанню недійсним.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що спірна квартира є об`єктом права не спільної сумісної, а спільної часткової власності, а тому згода інших співвласників на безоплатне відчуження ОСОБА_2 своєї частини квартири чинним законодавством не вимагається.
Такий висновок судів є правильним.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої, шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.