Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 363/3496/18
провадження № 61-4830св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Левківський Богдан Казимирович, на рішення Вишгородського районного суду Київської області у складі судді Котлярової І. Ю. від 23 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., від 05 лютого 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису.
Заява мотивована тим, що з 01 листопада 1997 року вона перебуває з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають трьох дітей, двоє з яких є малолітніми. Вказувала на те, що вона кожного літа разом із дітьми виїжджає з міста Києва на тимчасове проживання до заміського будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, Лебедівська сільська рада, який є спільною сумісною власністю подружжя.
З травня 2018 року ОСОБА_3 застосовує до неї психологічне, економічне та фізичне насильство.
Крім того, відносно дітей ОСОБА_3 також вчиняє психологічне та фізичне насильство, а саме виховує у дітей образливе ставлення до неї як до матері, примушує дітей звертатися до неї як до сторонньої "тітки", використовує нецензурну лексику, забороняє їй вкладати дітей спати, читати їм казки, спати разом з дітьми у кімнаті, проводити з дітьми вільний час поза межами будинку, не дає можливості повернутися з дітьми до їх постійного місця проживання, де вони зареєстровані, а саме за адресою: АДРЕСА_2 .
10 травня 2018 року ОСОБА_1 почав вдаватися до насильства побутового характеру відносно неї, зокрема, запросив до заміського будинку свого брата та матір, спільно з якими вони ображали ОСОБА_1, застосовуючи нецензурну лексику, погрожували фізичною розправою та плювали в обличчя.
З метою захисту власного життя та припинення фактів насильства вона неодноразово викликала правоохоронні органи.
Так, 27 серпня 2018 року з метою захисту від домашнього насильства вона викликала поліцію, однак на очах у працівників поліції ОСОБА_3 виштовхав її за межі будинку та зачинив ворота, позбавивши особистих речей, грошових збережень, можливості проживати у їх спільному будинку та будь-якої можливості спілкуватися з дітьми, які залишилися в будинку.
При цьому, поліція не вживає належних заходів щодо притягнення винних у вчиненні домашнього насильства осіб до відповідальності.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис строком на шість місяців, яким зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди, створені ним заявнику у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, а саме домоволодінням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, Лебедівська сільська рада.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 жовтня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що факт психологічного, економічного та фізичного насильства щодо заявника з боку заінтересованої особи є недоведеним, а на підтвердження цього факту стороною заявника належних, допустимих та достатніх доказів суду не надано. Разом із тим, судом встановлено, що між заявником та заінтересованою особою існує спір щодо користування нерухомим майном та визначення місця проживання дітей.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, оскількизаявник не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", а тому відсутні підстави вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявника та малолітніх дітей у зв`язку з відмовою суду у видачі обмежувального припису.
Також судом апеляційної інстанції зазначено, що між сторонами існує спір щодо користування спільним нерухомим майном, визначення місця проживання, порядку та способу спілкування з дітьми та їх виховання, що регулюється, зокрема, нормами СК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про видачу обмежувального припису.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, що подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про недоведеність заявником факту вчинення щодо неї насильства побутового характеру з боку заінтересованої сторони, оскільки, як установлено судами, між заявником та заінтересованою особою виникають сварки та конфлікти, ОСОБА_1 неодноразово зверталась до правоохоронних органів з заявами з приводу вчинення щодо неї дій, які мають ознаки домашнього, побутового насильства як фізичного, економічного так і психологічного характеру, що свідчить про доведеність заявником факту вчинення щодо неї насильства побутового характеру.
При цьому суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо строків розгляду заяви про видачу обмежувального припису та вручення копії повного тексту рішення, а суд апеляційної інстанції не врахував, що з 08 січня 2019 року ОСОБА_1 перебувала у притулку для жертв побутового насильства.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У справі, що переглядається, установлено, що 01 листопада 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, який зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним Центром розвитку сім`ї, про що зроблено запис № 1683.
Від шлюбу, сторони мають трьох дітей, двоє з яких є малолітніми: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (далі - Закон).
Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.