Постанова
Іменем України
25 квітня 2019 року
місто Київ
справа № 175/1387/16-ц
провадження № 61-28136св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2016 року у складі судді Борисова С. А. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Ткаченко І. Ю., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду із позовом в якому просило стягнути солідарно з відповідачів 2 347 429, 86 грн, посилаючись на те, що 26 грудня 2007 року між Акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого він отримав кредит у розмірі 84 000, 00 швейцарських франків на термін до 28 грудня 2037 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 4, 49 %. Проте, у порушення взятих на себе зобов`язань, ОСОБА_1 не виконав умови кредитного договору, у зв`язку з чим станом на 03 березня 2016 року має заборгованість у розмірі 2 347 429, 86 грн. ОСОБА_2 виступав поручителем за зобов`язанням ОСОБА_1, а тому має нести солідарну з боржником відповідальність.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Відповідач вимоги позову не визнав, просив відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2016 року позов задоволено частково. Судом стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № ML-302/476/2007 у розмірі 858 979, 89 грн та по 6 442, 35 грн судового збору з кожного. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що несплачені платежі за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № ML-302/476/2007 підлягають стягненню у межах позовної давності, тобто із урахуванням графіку повернення кредиту та сплати відсотків відповідачами за період з квітня 2013 року (три роки від дня звернення з позовною заявою до суду) до дати ухвалення рішення у цій справі, тобто до 25 листопада 2016 року, що становить 32 044, 70 швейцарських франків та еквівалентно 858 979, 89 грн
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що порука за кредитним договором є припиненою, оскільки позивач, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості боржником, не звернувся до поручителя протягом установлених законом шести місяців із позовом про стягнення заборгованості, що є підставою для відмови у позові до поручителя.
Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про негайне повернення кредиту та платежів за ним розпочався після одержання такої вимоги. Правонаступник банку у спірних правовідносинах звернувся до суду із цим позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором лише у квітні 2016 року, тобто із пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у позові до позичальника.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ТОВ "ОТП Факторинг Україна", не погодившись із рішеннями судів, звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ТОВ "ОТП Факторинг Україна" обґрунтовувалась тим, що судом першої та апеляційної інстанцій не досліджено матеріали досудового погашення заборгованості за кредитним договором, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права. На переконання заявника, ним подано позовну заяву у строк, передбачений законом, оскільки відповідачі не звертались до банка з приводу дострокового погашення кредиту та про зміну строку виконання договору, кредитний договір продовжує діяти до 28 грудня 2037 року. Таким чином строк остаточного повернення кредиту ще не настав. Невиконання позичальником умов кредитного договору дає право, а не зобов`язує банк достроково вимагати виконання боргових зобов`язань за кредитом у позичальника. На думку заявника, подача позовних заяв до суду банком у 2009 та 2014 роках не призвело до настання будь-яких правових наслідків, перебіг позовної давності не розпочався та почнеться відповідно до кредитного договору та договору поруки з 29 грудня 2037 року.
Заявник зазначає, що стягнення неустойки за період в межах встановленого статтею 258 ЦК України річного строку для звернення до суду з позовом не може вважатись, що неустойка стягнута після спливу позовної давності. Помилковим є також висновок суду першої інстанції про те, що неустойка не може визначатись у твердій грошовій сумі за домовленістю сторін, оскільки це суперечить приписами частин першої - другої статті 551 ЦК України та правовій природі неустойки.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відповідачі подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили відмовити у її задоволенні, а рішення апеляційного суду залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За правилом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Рішення апеляційного суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 26 грудня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір
№ ML-302/476/2007, згідно з умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 84 000, 00 швейцарських франків на термін до 28 грудня 2037 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 4, 49 %.
З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за цим кредитним договором, 26 грудня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-302/476/2007, відповідно до умов якого останній поручився за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.
29 червня 2010 року між ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ПАТ "ОТП Банк" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким
ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право грошової вимоги, в тому числі і за зазначеним кредитним договором від 26 грудня 2007 року
№ ML-302/476/2007.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту не виконав, у зв`язку з чим станом на 03 березня 2016 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 87 466, 79 швейцарських франків, що еквівалентно 2 347 429, 86 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 83 091, 37 швейцарських франків, що еквівалентно 2 230 002, 53 грн; заборгованості за відсотками - 4 375, 42 швейцарських франків, що еквівалентно 117 427, 33 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.
Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За приписами частини першої статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У частині другій статті 1050 ЦК Українипередбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Тому Верховний Суд звернувся до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути порушені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу" (mutatis mutandis рішення у справах "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" від 20 вересня 2011 року ("OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia", заява № 14902/04, § 570), "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року ("Stubbings and Others v. the United Kingdom", заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).