ПОСТАНОВА
Іменем України
10 травня 2019 року
м. Київ
справа №815/514/17
адміністративне провадження №К/9901/15286/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
під час попереднього розгляду справи за позовом громадянки В`єтнаму ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.03.2017 (суддя Аракелян М.М.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 (колегія суддів у складі: Романішина В.Л., Запорожана Д.В., Шляхтицького О.І.)
ВСТАНОВИВ:
У січні 2017 року громадянка В`єтнаму ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДМС України в Одеській області) про визнання протиправним та скасування рішення від 24.01.2017 № 307214 (о/с) про скасування дозволу на імміграцію в Україну та зобов`язання відповідача поновити їй посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.03.2017 адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДМС України в Одеській області "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну" від 24.01.2017 № 307214 (о/с); зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області поновити позивачу посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової; стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 1280,00 грн.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.03.2017 змінено та викладено абзац третій резолютивної частини оскаржуваної постанови в наступній редакції: "Зобов`язати ГУ ДМС України в Одеській області розглянути питання щодо поновлення громадянці В`єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідки на постійне проживання в Україні". В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.03.2017 залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ВГІРФО УМВС України в Одеський області 12.02.2008 прийнято рішення про надання громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну на підставі статті 4 Закону України від 07.06.2001 №2491-III "Про імміграцію" (далі - Закон № 2491-III).
При цьому, зазначене рішення не містить посилань на пункт та частину статті 4 Закону № 2491-III, тоді як з висновку інспектора ВГІРФО УМВС України в Одеській області про розгляд заяви щодо отримання дозволу на імміграцію в Україну від 12.02.2008 вбачається, що відповідний дозвіл видано позивачу на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону № 2491-III.
26.02.2008 громадянка В`єтнаму ОСОБА_1 отримала посвідку на постійне проживання в Україні.
31.05.2016 позивач звернувся до Суворовського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв`язку з досягненням 25-річного віку. Матеріали щодо обміну посвідки були передані на розгляд та прийняття рішення до ГУ ДМС України в Одеській області, яке відмовило ОСОБА_1 в обміні посвідки на постійне проживання в Україні на підставі пункту 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251 (далі - Порядок № 251).
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2016 у справі №820/3640/16, яка набрала законної сили, зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області замінити посвідку на постійне проживання в Україні громадянки В`єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з досягненням 25-річного віку.
На виконання вказаного рішення 11.01.2017 позивач, через свого представника, звернувся до ГУ ДМС України Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні. Повторно позивач звернувся з відповідною заявою до відповідача 18.01.2017.
За результатами розгляду клопотання громадянки В`єтнаму ОСОБА_1 про обмін посвідки на постійне проживання в Україні по досягненні 25-річного віку, на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2016 у справі №820/3640/16, ГУ ДМС України в Одеській області проведено перевірку законності надання їй дозволу на імміграцію в Україну.
24.01.2017 складено та затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу, в якому зазначено, що на час подачі в 2008 році клопотання про залишення на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 вже досягла повнолітнього віку, а тому не могла отримати дозволу на імміграцію в України на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону № 2491-III як неповнолітня дитина іммігранта. Крім того, зазначено, що 23.08.2010 ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україні ОСОБА_2 - матері ОСОБА_1 .
Рішенням ГУ ДМС України в Одеській області від 24.01.2017 № 307214 (о/с) про скасування дозволу на міграцію в Україні громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 на підставі пунктів 1 та 6 розділу ІV статті 12 Закону № 2491-III скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 12.02.2008.
25.01.2017 позивачу видано довідку № 307214 (о/с) про вилучення посвідки на постійне проживання наступного змісту: 25.01.2017, видана громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 24.01.2017 вилучена на підставі рішення ГУ ДМС України в Одеській області про скасування раніше наданого їй дозволу на імміграцію.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем не доведено наявності підстав для проведення перевірки законності видачі позивачу дозволу на імміграцію в Україну, як і не доведено наявності підстав для скасування зазначеного дозволу, передбачених пунктами 1, 6 статті 12 Закону № 2491-III.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції, а в решті залишаючи рішення без змін, погодився з висновком суду першої інстанції про протиправність спірного рішення та необхідність його скасування. Разом з тим, суд зазначив, що наслідком набрання законної сили судовим рішенням про скасування рішення відповідача від 24.01.2017 № 307214 (о/с), є поновлення відповідачем громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 такого дозволу та посвідки на постійне проживання в Україні, яку скасовано на підставі пункту 18 Порядку № 251. При цьому, вчинення таких дій є повноваженнями відповідача, у реалізації яких суд не може підміняти відповідного суб`єкта владних повноважень.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що при проведенні перевірки законності надання в 2008 році позивачу дозволу на імміграцію в Україну встановлено, що підстав, визначених пунктом 6 частини другої статті 4 Закону № 2491-III, для прийняття рішення про надання громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 дозволу на імміграцію та документування її посвідкою на постійне проживання в Україні не існувало, оскільки на час прийняття відповідного рішення позивачу було 24 роки, тобто вона не була неповнолітньою, тоді як за вказаною нормою право на отримання дозволу на імміграцію за квотою, яка встановлюється Кабінетом Міністрів України, мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з абзацами 2, 5 та 6 статті 1 Закону № 2491-III (в редакції, чинній на час надання позивачу дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.