1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

Іменем України



10 травня 2019 року

м. Київ

справа №816/1120/16

адміністративне провадження №К/9901/24647/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Шарапи В.М.,

під час попереднього розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення та наказу, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 (колегія суддів у складі: Зеленського В.В., Чалого І.С., П`янової Я.В.)



ВСТАНОВИВ:



У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач-1, ДМС України), Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі - відповідач-2, УДМС України в Полтавській області), в якому просив:



- скасувати рішення ДМС України від 30.06.2016 № 32-16;



- скасувати наказ УДМС України в Полтавській області від 11.03.2016 № 27 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;



- зобов`язати УДМС України в Полтавській області прийняти рішення про прийняття заяви про визнання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від ОСОБА_1 .


Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 в задоволенні адміністративного позову відмовив.



Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.05.2017 скасував постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2017 та прийняв нову, якою адміністративний позов задовольнив.


Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирії, за національністю араб, сповідує іслам (суніт), одружений. Прибув в Україну у 2005 році легально на підставі компетентного дозволу з метою навчання.



З постанови Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2015 у справі №820/10056/15, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015, вбачається, що 19.03.2009 позивач (вперше) звертався до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про надання статусу біженця.



За результатами розгляду заяви та доданих до неї матеріалів, встановлено, що заява не обґрунтована та є підстави вважати, що ОСОБА_1 видає себе за іншу особу.



08.04.2009 ГУ ДМС України в Харківській області на адресу позивача направлено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця № 17/01-04-30 на підставі наказу № 54-о.



Зазначене рішення позивачем оскаржено до суду. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2010 у справі № 2а-1818/10/2070 позовну заяву залишено без розгляду.



19.01.2015 позивач (вдруге) звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Харківській області.



За результатом розгляду заяви 12.08.2015 ДМС України було прийнято рішення № 516-15 про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту .



Не погоджуючись із рішенням ДМС України від 12.08.2015 № 516-15 позивач звернувся до суду. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2015 у справі № 820/10056/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015, у задоволенні позову відмовлено.



10.03.2016 позивач звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.



Наказом УДМС України в Полтавській області від 11.03.2016 № 27 відмовлено в прийнятті заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з відмовою ДМС України у визнані його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.



16.03.2016 позивач звернувся до ДМС Україні зі скаргою, в якій просив скасувати наказ УДМС України в Полтавській області від 11.03.2016 № 27 та зобов`язати УДМС України в Полтавській області прийняти його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.



Рішенням ДМС України від 30.06.2016 № 32-16 скаргу позивача від 16.03.2016 відхилено.



Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.



Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навів нових фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань зазнати шкоди в Сирії внаслідок загальнопоширеного насильства у ситуації внутрішнього збройного конфлікту та які впливають на наслідки прийнятих відповідачами рішень при розгляді його заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.



Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачі не врахували, що під час повторного звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, існувала оновлена інформація щодо Сирійської Арабської Республіки, яка свідчила про наявність у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, тортур, таких, що принижують гідність, поводження, та про існування в країні його громадянської належності ситуації загальнопоширеного насильства та систематичного насильства і порушення прав людини.



Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивач неодноразово звертався до територіальних органів ДМС із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Факти та обставини, викладені в заяві від 10.03.2016, вже були предметом дослідження міграційною службою. Рішення про відмову у прийнятті заяви позивача прийнято у межах повноважень, обґрунтовано та у спосіб, визначений Конституцією та чинним законодавством України. Відповідач-1 погодився з висновком відповідача-2 від 11.03.2016 про відсутність підстав для прийняття заяви про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки ситуація по країні походження не змінилась. ДМС України не встановлено фактів щодо можливості застосування до заявника смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в разі повернення на батьківщину. За час перебування позивача в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не виникло.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.



За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.



Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.



Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.



Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).



Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.



Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.



Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.



За змістом частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.


................
Перейти до повного тексту