ПОСТАНОВА
Іменем України
08 травня 2019 року
Київ
справа №806/1175/17
провадження №К/9901/23820/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Білоуса О. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Новоград-Волинського обʼєднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про скасування наказу, зобовʼязання нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Новоград-Волинського обʼєднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: Капустинського М. М., Моніча Б. С., Охрімчук І. Г.
І. Суть спору
1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Баранівському районі Житомирської області (надалі також УПФУ в Баранівському районі), у якому просила:
1.1. скасувати наказ начальника УПФУ в Баранівському районі від 29 березня 2017 року № 28-ос про звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) і пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87, статті 89 Закону України "Про державну службу";
1.2. поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді завідувача сектору ведення електронних реєстрів, підтримки, адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем Управління Пенсійного фонду України в Баранівському районі Житомирської області з 29 березня 2017 року;
1.3. зобовʼязати УПФУ в Баранівському районі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 березня 2017 року по день винесення судового рішення включно та моральну шкоду в розмірі 50000 гривень.
2. Позов обґрунтований протиправністю звільнення позивача із займаної посади як такого, що відбулося з грубим порушенням норм законодавства про державну службу та трудового законодавства.
3. Суд допустив заміну відповідача з УПФУ в Баранівському районі на Новоград-Волинське обʼєднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (надалі також Новоград-Волинське ОУПФУ, відповідач) у порядку процесуального правонаступництва.
4. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову відповідач наголошував на його безпідставності з огляду на правомірність звільнення позивача з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
5. 17 травня 2000 року ОСОБА_1 призначено на посаду спеціаліста І категорії підвідділу організації персоніфікованого обліку, 14 травня 2002 року на базі Баранівського районного відділу створено Баранівське районне управління Пенсійного фонду України та з 15 липня 2015 року ОСОБА_1 обіймала посаду завідувача сектору ведення електронних реєстрів, підтримки, адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем УПФУ в Баранівському районі.
6. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" УПФУ в Баранівському приєднано до Новоград-Волинського ОУПФУ.
7. 13 січня 2017 року ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення та повідомлено, що з 13 березня 2017 року зі штатного розпису виводиться посада завідувача сектору ведення електронних реєстрів, підтримки, адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем.
8. У вказаному попередженні йдеться про те, що посада в Новоград-Волинському ОУПФУ буде запропонована ОСОБА_1 після затвердження структури та штатного розпису.
9. На момент реорганізації, згідно зі штатним розписам на 2017 рік, кількість штатних посад в УПФУ в Баранівському районі складала 26, у Новоград-Волинському ОУПФУ - 58.
10. 23 лютого 2017 року затверджено штатний розпис Новоград-Волинського ОУПФУ на 2017 рік із кількістю штатних посад 59.
11. 29 березня 2017 року наказом УПФУ в Баранівському районі № 28-ос
ОСОБА_1 - завідувача сектору ведення електронних реєстрів, підтримки, адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем звільнено з займаної посади з 30 березня 2017 року відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП і пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87, статті 89 Закону України "Про державну службу" у звʼязку з припиненням УПФУ в Баранівському районі шляхом реорганізації.
12. Будь-які вакантні посади позивачеві з моменту попередження до моменту звільнення з посади не пропонувалися. За поясненням відповідача, позивачу не були запропоновані вакантні посади у звʼязку з їх відсутністю, оскільки такі посади були спочатку запропоновані працівникам з більш високою кваліфікацією і вони погодились на їх зайняття.
13. Вважаючи протиправним звільнення з посади, позивач звернулась до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
14. Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 21 червня 2017 року в позові відмовив.
15. Таке своє рішення суд першої інстанції мотивував законністю й обґрунтованістю спірного наказу, дійшовши при цьому висновку про належне дослідження з боку керівництва УПФУ в Баранівському районі питання щодо залишення працівників на роботі під час скорочення.
16. Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 листопада 2017 року скасував постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив частково:
16.1. скасував наказ начальника УПФУ в Баранівському районі від 29 березня 2017 року № 28-ос "Про звільнення ОСОБА_1";
16.2. поновив ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору ведення електронних реєстрів, підтримки, адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем у Новоград-Волинське ОУПФУ з 30 березня 2017 року;
16.3. стягнув з Новоград-Волинського ОУПФУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 березня 2017 року по 16 листопада 2017 року в сумі 49886,25 гривень;
16.4. у решті позовних вимог відмовив.
17. Ухвалюючи це рішення, апеляційний суд виходів із того, що звільнення позивача відбулось без дотриманням вимог статей 40, 49-2 КЗпП.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
18. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права.
19. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі відповідач наполягає на правомірності оскаржуваного наказу про звільнення позивача. Доводи касаційної скарги зводяться до виконання відповідачем обовʼязку дослідження питання наявності у працівників переважного права на залишення на роботі.
20. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
V. Оцінка Верховного Суду
21. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
23. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (наводиться в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 889-VIII).
24. Відповідно до статті 43 Закону № 889-VIII підставою для зміни істотних умов державної служби, зокрема, є скорочення чисельності або штату працівників у звʼязку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
25. Пункт 4 статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою субʼєкта призначення.
26. Пункт 1 частини першої статті 87 цього ж Закону серед підстав для припинення державної служби за ініціативою субʼєкта призначення встановлює таку: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
27. Частиною третьою цієї ж статті визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
28. Отже, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII регулюється нормами КЗпП.
29. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
30. Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.