Постанова
Іменем України
06 травня 2019 року
м. Київ
справа № 295/4950/16-ц
провадження № 61-11231св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира у складі судді
Полонця С. М. від 20 квітня 2016 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М., від 19 грудня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовну заяву мотивовано тим, що 09 вересня 2014 року вона дала в борг відповідачу 7 600 доларів США до 31 грудня 2015 року, про що останнім складено розписку. Посилаючись на те, що відповідач не виконав зобовʼязання з повернення коштів, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 205 580 грн, що еквівалентно 7 600 доларів США, три проценти річних у розмірі 1 011,04 грн та інфляційні втрати у сумі 1 850, 22 грн.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 квітня 2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 19 грудня 2017 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у загальному розмірі 206 591,04 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що оскільки відповідач не виконав свого обовʼязку щодо повернення коштів за договором позики, є всі підстави для стягнення з нього суми заборгованості з урахуванням 3 % річних. Разом із тим, не підлягає задоволенню вимога про стягнення інфляційних втрат, оскільки застосування індексу інфляції можливе лише до грошових зобовʼязань, визначених у національній валюті - гривні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що йому було невідомо про розгляд справи судом першої інстанції, який належним чином не повідомляв про судові засідання. Крім того, матеріали справи не містять оригіналу розписки. Вказує, що надана розписка є удаваним правочином, оскільки сторони мали на меті укладення договору купівлі-продажу належного йому транспортного засобу, який було передано позивачу.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 вересня 2014 року позивач надав в борг відповідачу 7 600 доларів США до 31 грудня 2015 року, про що останнім складено розписку (а. с. 5).
Вказані кошти у визначений договором строк повернуто не було.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовʼязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобовʼязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовʼязання (неналежне виконання).