ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 814/779/17
Провадження № 11-1379апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - управління ДФС) про визнання протиправною та скасування вимоги,
за касаційною скаргою управління ДФС на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року (суддя Лісовська Н. В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року (судді Романішин В. Л., Запорожан Д. В., Шляхтицький О. І.),
УСТАНОВИЛА:
19 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу управління ДФС від 8 лютого 2017 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2464-VI, єдиний внесок відповідно).
Обґрунтовуючи протиправність вимоги податкового органу, ОСОБА_3 зазначила, що звільнена від сплати єдиного внеску відповідно до частини четвертої статті 4 зазначеного Закону як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування та пенсіонер за віком.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 29 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року, позов задовольнив.
У ході розгляду справи суди встановили такі обставини.
З 1 травня 2005 року ОСОБА_3 після досягнення нею 55-річного віку призначено пенсію за віком відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 11 серпня 2005 року.
У 2007 році ОСОБА_3 після смерті чоловіка, який отримував пенсію відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), як член сім'ї пенсіонера-військовослужбовця, скористалася правом на отримання 30% пенсії чоловіка.
ОСОБА_3 до 24 травня 2016 року мала статус фізичної особи - підприємця та була платником єдиного податку, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також копією Свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2.
8 лютого 2017 року управлінням ДФС у Миколаївській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу № Ф-196-17 про сплату заборгованості з єдиного внеску в сумі 13 тис. 991 грн.
Скасовуючи зазначену вимогу податкового органу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що позивач є пенсіонером за віком та отримує пенсію за законом, що є підставою для звільнення фізичної особи - підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску.
Управління ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, порушує питання про скасування ухвалених цими судами рішень та прийняття нового - про відмову в задоволенні позову.
Скаргу мотивовано тим, що положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI щодо звільнення від сплати єдиного внеску не поширюються на осіб, які отримують пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону№ 2262-ХІІ, отже, не поширюються і на ОСОБА_3, яка отримує не пенсію за віком.
У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_3 просила відмовити в її задоволенні, оскільки фізична особа - підприємець, яка досягла пенсійного віку, незалежно від виду пенсії, яку їй призначено та яку вона отримує відповідно до закону, має право на пільги, встановлені частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI.
27 листопада 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Таке рішення касаційного суду мотивоване необхідністю відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах цього суду від 21 квітня 2015 року у справі № 805/949/14 (№ 21-90а15) та від 26 травня 2015 року у справі № 818/2082/14 (№ 21-228а15). Згідно з цим висновком положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI не поширюються на осіб, які отримують пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
На переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VIустановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, чи то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Зазначеною нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Єдиною вимогою є те, що ця пенсія повинна виплачуватися відповідно до закону, без будь-якої конкретизації назви закону.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, дослідивши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги управління ДФС, вважаючи при цьому за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах цього суду від 21 квітня 2015 року у справі № 805/949/14 (№ 21-90а15) та від 26 травня 2015 року у справі № 818/2082/14 (№ 21-228а15), з огляду на таке.
Пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску відносить фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
За приписами частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону № 1058-IV пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом(абзац 22 статті 1).
Дослідження змісту Закону № 1058-IV вказує на те, що члени сім'ї, які мають право на отримання пенсії особи та, відповідно, отримання статусу пенсіонера, у порядку призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника в солідарній системі згідно з розділом V вказаного Закону, якщо вони є непрацездатними у розумінні частини другої статті 36 Закону № 1058-IV та перебували на утриманні померлого годувальника відповідно до частини третьої статті 36 цього Закону.
Серед непрацездатних членів сім'ї пункт 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV визначає чоловіка (дружину), батька, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Аналогічно, абзац 17 статті 1 Закону № 1058-IV непрацездатними особами визнає осіб, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до закону.
Розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми Закону № 1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціал