П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 805/1567/16-а
Провадження № 11-1438апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
головуючого судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. (далі - Приватний нотаріус), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Кей-Колект», про визнання дій неправомірними, скасування рішення, скасування запису про право власності
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 5 серпня 2016 року (суддя Куденков К. О.) та Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року (судді Казначеєв Е. Г., Васильєва І. А., Жаботинська С. В.),
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила:
- визнати неправомірними дії Приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру;
- скасувати рішення Приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 8 квітня 2016 року, а саме права власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру.
На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначила, що Приватним нотаріусом, зокрема, не було враховано, що Законом України від 3 квітня 2014 року
№ 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» введено заборону на звернення стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за кредитами, виданими в іноземній валюті.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 5 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на той час.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився й апеляційний суд, що вказаний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а належить до юрисдикції місцевого загального суду та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Не погодившись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржені ухвали судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 грудня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки в касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 22 лютого 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та позивачем укладено договори про надання споживчого кредиту № 11302919000 та № 11302899000 (далі - Кредитний договір), за умовами якого останній отримав на строк до 23 лютого 2032 року кошти у сумі 150 000 доларів США, що дорівнює 757 500 грн за курсом Національного банку України на день укладення договору, зі сплатою 12,40 % річних, та на суму 3213 грн 11 коп. зі сплатою 14,50 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за договорами про надання споживчого кредиту між позивачем та банком було укладено договір іпотеки від 22 лютого 2008 року № 77881, в іпотеку було передано нерухомість, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1, яка була придбана за договором купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2008 року.
За умовами договору факторингу від 12 грудня 2011 року та додатка № 1 до нього Приватне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Укрсиббанк» передало, а ТОВ «Кей-Колект» прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі низки кредитних договорів та договорів забезпечення, у тому числі і за договором іпотеки від 22 лютого 2008 року № 77881.
На підставі договору факторингу між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» укладено договір про відступлення права вимоги за певною кількістю договорів іпотеки, до переліку яких входить договір іпотеки від 22 лютого 2008 року № 77881.
ТОВ «Кей-Колект» листом від 13 січня 2014 року № 734422/КЗ повідомило позивача про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яким поінформувало ОСОБА_3 про свій намір набути право власності на предмет іпотеки або звернути стягнення на заставлене майно шляхом його продажу від власного імені, а також запропонувало погасити заборгованість за кредитним договором.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2015 року, задоволено позов ТОВ «Кей-Колект» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договорами споживчого кредиту.
8 квітня 2016 року Приватним нотаріусом прийнято рішення № 29162848 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ «Кей-Колект».
Вважаючи, що