ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 911/1357/18 (провадження № 12-288гс18)
за позовом Чабанівської селищної ради Києво - Святошинського району Київської області (далі - Рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ «Валентина і Анатолій») про розірвання договору оренди земельної ділянки комунальної власності у зв'язку з необхідністю надання її для суспільних потреб.
Короткий виклад історії справи
У липні 2018 року Рада звернулася до господарського суду з позовом до ТОВ «Валентина і Анатолій» про розірвання договору оренди земельної ділянки від 7 лютого 2007 року № 467, укладеного сторонами, з підстав прийняття Радою рішення про використання земельної ділянки для задоволення суспільних потреб, а також про зобов'язання відповідача передати спірну земельну ділянку у належному стані, придатному для її використання відповідно до цільового призначення.
Позивач зазначав, що наявна суспільна потреба територіальної громади смт Чабани та с. Новосілки Києво - Святошинського району Київської області у використанні земельної ділянки, наданої відповідачу в оренду за договором, для створення спортивної споруди - стадіону для занять спортом на відкритому повітрі, оскільки саме на цій земельній ділянці знаходиться об'єкт комунальної власності - стадіон з трибунами, який наразі перебуває у незадовільному стані та доступ до якого відповідачем обмежено.
З цих причин 75 чергова сесія Ради VII скликання прийняла рішення від 17 травня 2018 року № 1366 «Про використання земельної ділянки комунальної власності територіальної громади смт Чабани та с. Новосілки, яка перебуває в оренді ТОВ «Валентина і Анатолій», для суспільних потреб - створення стадіону у с. Новосілки», яке відповідач у добровільному порядку не виконав.
На обґрунтування позову Рада посилалася на положення частини першої статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статті 32-1 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV), пункту 6 частини першої статті 1 та пункту 7 частини першої статті 7 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI«Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» (далі - Закон № 1559-VI).
Господарський суд Київської області ухвалою від 27 червня 2018 року відмовив Раді у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) та повернув матеріали позову позивачу.
На обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), яким унормовано, що спори щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності є публічно-правовими та на них розповсюджується юрисдикція адміністративних судів.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 25 вересня 2018 року скасував ухвалу місцевого господарського суду, а справу передав на розгляд до Господарського суду Київської області.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що спір органу місцевого самоврядування та суб'єкта господарювання - юридичної особи, в якому орган місцевого самоврядування звернувся до суду з позовною заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки, не вважається публічно-правовим у розумінні положень КАС і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
9 жовтня 2018 року ТОВ «Валентина і Анатолій» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2018 року, в якій просить скасувати вказану постанову, а ухвалу Господарського суду Київської області від 27 червня 2018 року залишити без змін.
Скаржник просить скасувати постанову суду з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції, оскільки вважає, що правовідносини, які виникли у цій справі, обумовлені вилученням земельної ділянки для суспільних потреб з мотивів суспільної необхідності, і відповідно до положення пункту 6 частини першої статті 20 ГПК такий спір є винятком з переліку справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 8 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 911/1357/18 за касаційною скаргою ТОВ «Валентина і Анатолій» та передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК.
Ухвалою від 20 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 911/1357/18 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року касаційну скаргу ТОВ «Валентина і Анатолій» залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2018 року - без змін.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
На обґрунтування своєї позиції Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до частин першої - шостої статті 32-1 Закону № 161-XIV договір оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності може бути розірваний у разі прийняття рішення про використання земельної ділянки для розміщення об'єктів, визначених частиною першою статті 7 Закону № 1559-VI.
Вимога про розірвання договору оренди, зазначена у частині другій цієї статті, може бути пред'явлена органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, уповноваженими надавати земельні ділянки для суспільних потреб відповідно до статті 122 ЗК, а також однією із сторін цього договору.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про розірвання договору оренди земельної ділянки комунальної власності з підстав необхідності надання її для суспільних потреб не є спором щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
Регулювання, наведене у статті 32-1 Закону № 161-XIV, відповідає положенням частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, згідно з якими договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених договором а