ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О.М., Лященко Н. П.
13 березня 2019 року
м. Київ
у справі № 636/99/17-ц (провадження № 14-586цс18) за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський», Банк), про захист прав споживача, стягнення коштів за договорами банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 травня 2018 року у складі колегії суддів Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенка І. С.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 23 травня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_3 неотримані кошти за договорами строкового банківського вкладу (депозиту), розміщені у ПАТ «Банк Михайлівський», у розмірі 10 тис. грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково указаний позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач порушив установлені чинним законодавством гарантії прав позивача як вкладника за депозитним договором.
При цьому суд вважав, що спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення коштів за договором строкового банківського вкладу на підставі вимог Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), яким передбачено процедуру відшкодування коштів за вкладом.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 травня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та Фонду задоволено частково. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 23 травня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито.
Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд зазначив, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, належить до юрисдикції адміністративного суду, тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За наслідками розгляду 13 березня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду указаної справи касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 травня 2018 року змінено у мотивувальній частині, в іншій частині - залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції адміністративного суду.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважала помилковим висновок апеляційного суду, який з цих підстав закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним рішення уповноваженої особи Фонду, оформленого наказом від 01 червня 2016 року № 42/2, щодо віднесення до категорії правочинів переказів коштів у розмірі 10 090,58 грн, здійснених 19 травня 2016 року з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» (далі - ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр») на рахунки позивача, і визнання їх нікчемними правочинами.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки.
Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частина третя статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 Закону № 4452-VI перевірка правочинів і видане рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків.
Оскільки таке рішення є внутрішнім документом Банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління Банку, то воно не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів Банку), жодні права яких не можуть порушуватися внаслідок прийняття цього рішення.
Тобто права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа Банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного Банку як юридичної особи.
Отже, встановлена правова природа такого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним оскаржуваного рішення уповноваженої особи Фонду, оформленого наказом від 01 червня 2016 року № 42/2, щодо віднесення до категорії правочинів переказів коштів у розмірі 10 090,58 грн, здійснених 19 травня 2016 року з рахунку ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на рахунки позивача, і визнання їх нікчемними правочинами не можуть розглядатися у судах.
Посилаючись на вказане, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про закриття провадження у справі у вказаній частині позовних вимог саме з цих мотивів.
З таким висновком щодо визначення правової природи рішення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину не погоджуємося та висловлюємо окрему думку відповідно до статті 35 Цивільного процесуального кодексу України.
Спір у справі виник у зв'язку з невключенням Фондом позивача до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.
Правовідносини між позивачем та ПАТ «Банк Михайлівський» виникли з договору банківського рахунку.
Оскільки у ПАТ «Банк Михайлівський» з 23 травня 2016 року запроваджено тимчасову адміністрацію,повноваження тимчасового адміністратора Банку делеговано уповноваженій особі Фонду, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).
У поданому в порядку цивільного судочинства позові ОСОБА_3, неодноразово уточнивши позовні вимоги, остаточно просив (а. с. 152):
- визнати протиправним віднесення уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Михайлівський» переказів коштів, здійснених 19 травня 2016 року з рахунку ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на його рахунки у розмірі 10 090,58 грн, до категорії правочинів і визнання їх нікчемними правочинами;
- стягнути з відповідача кошти у розмірі 69 890,63 грн, з яких: вклад - 10 207,63 грн, пеня - 55 094,56 грн, упущена вигода - 1 700,34 грн, інфляційні втрати - 1 133,05 грн, 3 % річних - 255,05 грн;
- стягнути з відповідача 1 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
При зверненні до практики ЄСПЛ (справа «Марченко М. В. проти України», заява № 63520/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя, можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова по