ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М.
28 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 11-585сап18
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку.
У травні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою (позовом) на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 17 квітня 2018 року «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності».
Свою скаргу ОСОБА_4 мотивувала тим, що оскаржуване рішення ВРП, яким залишено без змін рішення її Першої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2017 року про притягнення судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності, є протиправним, оскільки постановлене всупереч наданим відповідачу повноваженням; у спосіб, який не передбачено Конституцією й законами України; містить оцінку дій судді під час прийняття нею рішень та оцінку самих рішень. Також, на думку скаржниці, це рішення є необґрунтованим, тому що постановлене без урахування всіх доказів, які були важливими для його прийняття, без дотримання принципу пропорційності та з порушенням строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
За результатами розгляду вищезазначеної скарги, Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 28 березня 2019 року, якою скаргу ОСОБА_4 залишила без задоволення, рішення Вищої ради правосуддя від 17 квітня 2018 року «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності» - без змін.
Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
Президент України Указом від 19 серпня 1997 року призначив ОСОБА_4 на посаду судді Дарницького районного суду м. Києва, а Верховна Рада України Постановою від 11 липня 2002 року обрала її суддею цього ж суду безстроково.
08 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшла заява ОСОБА_7 про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4 у зв'язку з розглядом нею 25 січня 2014 року справи № 753/1705/14-к.
Зі змісту цієї заяви вбачається, що 25 січня 2014 року суддя ОСОБА_4 постановила ухвалу у справі № 753/1705/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів стосовно ОСОБА_7, який був учасником масових акцій протесту в період із 21 листопада 2013 року до кінця лютого 2014 року.
Відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII) заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
У зв'язку із закінченням повноважень ТСК зазначена вище заява про проведення перевірки стосовно судді ОСОБА_4 та пов'язані з її розглядом документи були надіслані для розгляду за загальною процедурою до ВРЮ (правонаступником якої є ВРП).
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року
№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), згідно з яким органом, уповноваженим здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів всіх інстанцій, є ВРП та її дисциплінарні палати.
Пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що заяви, передані ТСК до ВРЮ відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону № 1188-VII, дисциплінарні органи ВРП розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 27 квітня 2017 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4, а рішенням від 16 листопада 2017 року притягнула суддю до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.
Мотивуючи таке рішення, дисциплінарний орган ВРП зазначив, що під час прийняття ухвали від 25 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів щодо ОСОБА_7 суддя ОСОБА_4 допустила порушення закону, які порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя і які є очевидними та грубими, а їх наслідки негативно вплинули як на права окремих осіб, так і на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому, у зв'язку із чим дисциплінарний проступок є істотним. Беручи до уваги істотність проступку та його наслідки, Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про те, що позитивна характеристика судді та відсутність дисциплінарних стягнень, багаторічний досвід роботи на посаді судді не можуть бути підставою застосування більш м'якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про її звільнення з посади судді.
17 квітня 2018 року ВРП розглянула скаргу судді ОСОБА_4 на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2017 року і, керуючись пунктом 4 частини десятої статті 51 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), залишила його без змін.
Не погодившись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_4 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 17 квітня 2018 року «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності».
Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін зазначене рішення ВРП від 17 квітня 2018 року, виходила з наступних мотивів.
ВРП є органом, який уповноважений розглядати заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів), які ТСК передала до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою, однак не були нею розглянуті до створення ВРП.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками ВРП, що дії судді ОСОБА_4 під час розгляду справи № 753/1705/14-к і постановлення ухвали від 25 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів викликають сумнів у її неупередженості та дотриманні нею вимог щодо всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин і вирішення цієї справи відповідно до закону.
Висновки судді про доведеність обґрунтованої підозри заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (працівник міліції) мотивовані на припущеннях та не підтверджені жодними доказами.
Оскільки основним доказом у цій справі були показання свідків та потерпілих, серед яких практично всі були працівниками ПМОП «Беркут», і за відсутності будь-яких інших фактів на підтвердження отриманих доказів, слідчий суддя ОСОБА_4 зобов'язана була оцінити їх із точки зору їхньої достовірності.
Суддя також залишила поза увагою й те, що у клопотанні слідчого зазначено лише про можливість здійснення підозрюваним дій, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, без надання їм належного обґрунтування. Застосовуючи найбільш суворий запобіжний захід, суддя ОСОБА_4 не з'ясувала та не навела переконливих аргументів, чому застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного. Також суддею не доведено необхідності в обмеженні права особи на свободу, гарантованого кримінальним процесуальним законом України та статтею 5 Конвенції, у контексті зазначеного кримінального провадження.
Під час розгляду справи № 753/1705/14-к і постановлення ухвали від 25 січня 2014 року суддя ОСОБА_4 не взяла до уваги клопотання народних депутатів України ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про застосування запобіжного заходу до ОСОБА_7 у вигляді їхньої особистої поруки, які поручилися за належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ВРП та її дисциплінарний орган правильно встановили, що суддя ОСОБА_4, застосовуючи винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, порушила принципи, закріплені в положеннях статей 177, 178, 183 КПК України, та безпідставно обмежила право особи на свободу, гарантоване законодавством України та статтею 5 Конвенції.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП не втручалась у суть постановлених судових рішень, а лише констатувала факт свавільних дій судді, зокрема невстановлення обставин, які підлягали обов'язковому з'ясуванню при розгляді справи та порушення прав осіб, які притягувалися до відповідальності.
Дії, які на час постановлення суддею ОСОБА_4 ухвали від 25 січня 2014 року розцінювались як порушення присяги, згідно із чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді. Тому, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП та її дисциплінарний орган правильно застосували до скаржниці дисциплінарне стягнення у виді подання про її звільнення з посади судді саме за вчинення нею істотного дисциплінарного проступку.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить достатні мотиви, з яких відповідач дійшов висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади.
З наведеним висновком не погоджуємось з огляду на таке.
Не надаючи безпосередньої оцінки законності й обґрунтованості постановленої ОСОБА_4 ухвали, що стала підставою для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, хочемо зосередити увагу на відповідності оскаржуваного рішення ВРП основоположним принципам демократії, міжнародним стандартам та наголосити на межах судового контролю за здійсненням адміністративними органами владних повноважень.
Одним з найбільших досягнень демократії є справді незалежна судова влада. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами Україні (стаття 126 Конституції України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
На нашу думку, для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності або значне порушення визначених законом дисциплінарних правил або кримінально-правових норм.
У висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, та щодо якості судових рішень зазначено, що «…неприйнятною є можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов'язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.
Щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим. Основою для розслідування не може бути просте недотримання професійних стандартів, викладених у правилах поведінки» (пункт 60 Висновку № 3 (2002)).
У пункті 39 Спільного висновку Венеціанської комісії та Дирекції із співпраці Генерального Директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо Закону України від 13 травня 2010 року № 2181-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» наголошено: «Контроль над питаннями дисциплінарної відповідальності суддів включає дотримання професійних та особистих обов'язків суддів, однак не передбачає ні можливості перегляду змісту судових рішень, ні оцінки того, як суддя застосовує закон. Виправлення помилок щодо застосування закону під час вирішення справи має здійснюватися шляхом апеляційного перегляду, але не через дисциплінарне провадження».
На нашу думку, ВРП належним чином не врахувала вказаних обставин при винесенні рішення щодо судді ОСОБА_4, а тому зробила передчасний висновок про наявність підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення саме у виді звільнення.
У своєму рішенні ВРП, з якою погодилася і Велика Палата Верховного Суду розцінила дії судді ОСОБА_4 під час постановлення нею ухвали від 25 січня 2014 року, як порушення присяги, та дійшла висновку, що згідно із чинним законодавством такі дії мають ознаки складу істотного дисциплінарного проступку.
ВРП погодилася, що дії судді необхідно кваліфікувати як передбачені підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII: істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків; умисне порушення прав людини і основоположних свобод; статтею 32 Закону України «Про вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на 25 січня 2014 року): вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Статтею 83 Закону України 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (який був чинним у відповідній редакції на час вчинення ОСОБА_4 дій, визн