ПОСТАНОВА
Іменем України
25 квітня 2019 року
Київ
справа №815/5165/16
адміністративне провадження №К/9901/33155/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 (головуючий суддя: Косцова І.П., судді: Стас Л.В., Турецька І.О.)
у справі № 815/5165/16
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області
про скасування податкового повідомлення рішення,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ФОП) звернулася до суду з адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області (далі - відповідач, ДПІ), в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2016 № 0017901303 про визначення податкового зобовʼязання із земельного податку у сумі 15989,15 грн.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2016 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.06.2016 № 0017901303.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на порушення норм частини 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 19, 58, 61, 124 Конституції України, ст.. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 286.6 ст. 286. Пункту 287.8 ст. 287, пункту 289.1 ст. 289, пункту 291.2 ст. 291, пункту 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України (далі - ПК), ст.ст. 7, 70, 71, 86 9, 71, 159, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Доводи позивача зводяться до того, що судами не було враховано норми ПК, згідно з якими позивач не є платником податку на землю, оскільки є платником єдиного податку; її доводи про те, що рішення органу місцевого самоврядування, яким встановлювалась нормативна грошова оцінка земельних ділянок були визнані протиправними у судовому порядку, а також суд звільнив відповідача від обовʼязку доведення правомірності його рішення.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності; є власником нежитлових приміщень площею 125,1 кв.м., яке знаходиться у багатоквартирному будинку за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 5 та займається таким видом діяльності, як: здавання в оренду власного нерухомого майна.
У звʼязку із наявністю вказаного майна ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.06.2016 № 0017901303 про визначення податкового зобовʼязання із земельного податку за 2016 рік у сумі 15989,15 грн.
За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 ст. 14 ПК земельним податком визнається обовʼязковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 ст. 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 ст. 270 ПК обʼєктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 ст. 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 287.8 ст. 287 ПК власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці обʼєкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці обʼєкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 № 21-775а17.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є обʼєктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обовʼязок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, у розумінні зазначених норм обовʼязок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-то набуття нею статусу субʼєкта господарювання, діяльність якого повʼязана з використанням земельної ділянки або без такого.