ПОСТАНОВА
Іменем України
25 квітня 2019 року
Київ
справа №826/3459/16
адміністративне провадження №К/9901/55097/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л., -
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі - Уповноважена особа, Банк,Фонд відповідно) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2017 року (суддя Федорчук А.Б.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року (судді Горяйнов А.М., Сорочко Є.О., Файдюк В.В.) у справі № 826/3459/16 за позовом Уповноваженої особи до Відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради, треті особи: ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрометалсервісгруп" (далі - Товариство) Янчук О.М., Національний банк України, Фонд, про визнання протиправним та скасування рішення, зобовʼязання вчинити дії,
встановив:
У березні 2016 року Уповноважена особа звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила:
- визнати нечинним та скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) від 11 лютого 2016 року № 10711390028033849 про державну реєстрацію припинення Товариства (04071, м. Київ, вул. Межигірська, б. 22, код ЄДРПОУ 33074306);
- зобовʼязати відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Подільського районну реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві внести до ЄДР відомості про скасування запису державного реєстратора від 11 лютого 2016 року № 10711390028033849 про припинення Товариства.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 12 липня 2016 року, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 січня 2017 року вказані судові рішення скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв постанову від 17 травня 2017 року про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Суди у цій справі встановили таке.
Між Банком та Товариством був укладений договір кредитної лінії від 21 березня 2011 року № НКЛ-2006078/1, договір кредитної лінії від 21 березня 2011 року № ВКЛ-2006078/2 та договір кредитної лінії від 19 березня 2013 року № НКЛ-2006078/3, згідно з якими Товариству надані у користування під відсотки кредитні кошти.
З метою забезпечення виконання зобовʼязань за кредитними договорами між вказаними сторонами укладені також іпотечні договори та договори застави, зокрема іпотечні договори від 17 грудня 2013 року № 2006078/S/18 та від 23 вересня 2011 року № 2006078/S/14. Відповідно до вказаних договорів в іпотеку були передані нежитлове приміщення, що розташовано за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Бригадна, б. 11, загальною площею 587, 00 кв.м. та 5 паркувальних місць за тією ж адресою та будівлі за адресою: м. Севастополь, вул. Правди, буд. 30/1-30/6.
Правління Національного банку України постановою від 02 лютого 2015 року № 664 відкликано банківську ліцензію та ліквідувало Банк.
На виконання цієї постанови Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації вказаного банку та призначено Уповноважену особу, визначених статтями 37, 38, 47-51 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI), Кадирова В.В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 31 серпня 2015 року у справі № 826/15145/15 задовольнив позов Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві до Товариства про припинення юридичної особи - припинив Товариство та призначив ліквідатором юридичної особи арбітражного керуючого Янчука О.М. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 травня 2016 року та Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 липня 2016 року цю постанову залишив без змін.
У бюлетені державної реєстрації 21 вересня 2015 року опубліковано оголошення про припинення Товариства за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2015 року № 826/15145/15.
Листом від 04 листопада 2015 року № 18.5/596 позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про невчинення дій щодо зняття з реєстрації Товариства.
Листом від 12 листопада 2015 року № 18.5/645 позивач звернувся до відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Подільського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про зупинення проведення державної реєстрації припинення Товариства.
Також 06 листопада 2015 року Банк звернувся до голови ліквідаційної комісії з припинення Товариства із заявою, в якій просило розглянути та визнати кредиторські вимоги Банку в розмірі 3 641 631 472 грн 47 коп.
Листом від 09 грудня 2015 року № 11 ліквідатор Товариства Янчук О.М. запропонував Банку повідомити, чи є остаточним розмір грошових вимог та чи має Банк намір в межах визначених Законом України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку", як кредитор, кредиторські вимоги якого забезпечені іпотекою/заставою майна підприємства - Товариства, що перебуває в процедурі ліквідації, в безспірному порядку переоформити на себе право власності на майно, яке є предметом іпотеки/застави в рахунок погашення боргу, який підлягав сплаті (відсотків за користування кредитом/штрафних санкцій).
Державний реєстратор відділу Державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Ірпінського міського управління юстиції у Київській області 11 лютого 2016 року вніс запис за №10711390028033849 про державну реєстрацію припинення юридичної особи - Товариства (04071, м. Київ, вул. Межигірська, б. 22, код ЄДРПОУ 33074306).
Банк вважає, що вказаний запис є протиправним та порушує права Банку як кредитора Товариства, у звʼязку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову Банку, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що державному реєстратору були подані всі документи, визначені у статті 17 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV). Також суд першої інстанції врахував, що Господарський суд м. Києва ухвалою від 02 лютого 2016 року у справі № 910/1516/16 відмовив у відкритті провадження у справі про банкрутство Товариства, зокрема й через відсутність безспірної заборгованості та судових рішень, які б підтверджували наявність кредиторської заборгованості перед Банком на суму 3 641 631 742 грн 47 коп. Суд першої інстанції встановив, що при внесенні оскаржуваного реєстраційного запису державний реєстратор діяв відповідно до норм Закону № 755-IV, з огляду на що підстав для задоволення позовних вимог немає.
Уповноважена особа не погодилася з рішеннями судів попередніх інстанцій і звернулася з касаційною скаргою про їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Покликається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при неправильній правовій оцінці обставин справи і поданих доказів. Вважає, що державна реєстрація припинення Товариства і вчинений державним реєстратором запис є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Фонд та Національний банк України погодилися з доводами касаційної скарги та просять її задовольнити.
Верховний Суд переглянув судові рішення в межах доводів касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субʼєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини третьої статті 19 КАС, у поточній редакції та на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій під час розгляду спору виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "субʼєкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший субʼєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).