ПОСТАНОВА
Іменем України
25 квітня 2019 року
Київ
справа №815/1139/17
адміністративне провадження №К/9901/16728/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (судді Коваль М.П., Домусчі С.Д., Кравець О.О.) у справі за позовом дочірнього підприємства "Украгросоюз" (далі - ДП) до державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області Бацелі Ольги Валеріївни (далі - Державний реєстратор), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача селянське фермерське господарство "Задум" (далі - СФГ), ОСОБА_1, про скасування рішення, -
встановив:
ДП звернулось до адміністративного суду з позовом, у якому просило скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 квітня 2016 року № 29394165, яким зареєстровано 22 квітня 2016 року (номер запису 143001430) право оренди земельної ділянки строком на 10 років за СФГ згідно з договором оренди земельної ділянки б/н від 31 березня 2016 року, укладеного з власником - ОСОБА_1 (далі - Спірне рішення).
Вимоги мотивує тим, що Державний реєстратор провів реєстрацію іншого речового права (права оренди земельної ділянки) за СФГ без встановлення наявності дійсних реєстрацій таких прав (за ДП) та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, чим порушив вимоги Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Суди встановили, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,48 га, що знаходиться на території Долинської сільської ради Ананьївського району Одеської області, масив НОМЕР_1, ділянка НОМЕР_2 (далі - Спірна земельна ділянка).
27 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ДП був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років.
Додатковою угодою до цього договору від 10 липня 2008 року, яку підписали ОСОБА_1 та ДП, зокрема, пункт 8 основного договору викладений у новій редакції та визначає, що договір оренди землі укладений на строк до 31 грудня 2018 року.
Договір оренди землі та додаткова угода зареєстровані в Ананьївському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 03 лютого 2009 року № 040951200031.
25 квітня 2016 року за заявою представника СФГ та, зокрема, на підставі договору оренди Спірної земельної ділянки, укладеного 31 березня 2016 року між ОСОБА_1 та СФГ, Державний реєстратор прийняв Спірне рішення.
Позивач, коли дізнався про це рішення, та після відмови йому 08 вересня 2016 року провести реєстрацію в Державному реєстрі прав на нерухоме майно права оренди наведеної земельної ділянки згідно із зареєстрованими договором оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього, звернувся до суду з цим позовом.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 25 липня 2017 року відмовив у задоволенні позову.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову про задоволення позову. Визнав протиправним та скасував Спірне рішення.
ОСОБА_1 не погодилася із рішенням суду апеляційної інстанції і подала касаційну скаргу про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд переглянув судові рішення в межах доводів касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 січня 2019 року (справа № 813/317/17), висловила правовий висновок щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись справа за подібних правовідносин, у якому зазначила таке.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є субʼєктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час подання позову та ухвалення оскаржуваних судових рішень, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субʼєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субʼєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із субʼєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між субʼєктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що субʼєкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субʼєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є субʼєкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення субʼєктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.