ПОСТАНОВА
Іменем України
25 квітня 2019 року
м. Київ
справа №820/4362/16
касаційне провадження №К/9901/19556/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2016 (суддя Спірідонов М.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 (головуючий суддя - Катунов В.В., судді: Бершов Г.Є., Ральченко І.М.) у справі № 820/4362/16 за позовом ОСОБА_1 до Східної обʼєднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Східної обʼєднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.12.2015 № 0001701701.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 18.10.2016 в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.12.2016 залишив постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2016 без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2016, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 та прийняти нове рішення, яким скасувати оскаржуваний акт індивідуальної дії.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 19, 58 Конституції України, підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях).
Зокрема, наголошує, що оскаржувані судові акти є незаконними, прийняті з грубим порушенням норм матеріального права та при неповному зʼясуванні всіх обставин справи, що мають значення для її правильного та всебічного розгляду.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 13.11.2015 № 1109/20-36-17-01-11/МТ316425.
За її наслідками орган доходів і зборів дійшов висновку про порушення позивачем вимог підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неподання та недекларування в річній податковій декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік отриманого доходу у вигляді додаткового блага в розмірі 1055384,48 грн., яке складається із суми основного боргу в розмірі 501595,61 грн. та суми нарахованих процентів у розмірі 553788,78 грн., на підставі рішення банківської установи про анулювання кредитної заборгованості з повідомленням боржника про таке анулювання (прощення).
На підставі зазначеного акта перевірки Східною обʼєднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.12.2015 № 0001701701, згідно з яким збільшено суму грошового зобовʼязання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі 179171,76 грн. за основним платежем та 44792,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що заборгованість, прощена ОСОБА_1 банківською установою, включається до його річного оподатковуваного доходу як отримане додаткове благо, у тому числі, як сума основного боргу, так і заборгованість за нарахованими процентами.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовʼязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовʼязується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України зобовʼязання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обовʼязків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Відповідно до підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді, зокрема, суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не повʼязаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.