ПОСТАНОВА
Іменем України
25 квітня 2019 року
Київ
справа №820/4161/16
адміністративне провадження №К/9901/31684/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2016 (суддя Марʼєнко Л.М.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 ( судді Пʼянова Я.В., Калитка О.М., Зеленський В.В.)
у справі № 820/4161/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнеліус Україна"
до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Корнеліус Україна" (далі - позивач, ТОВ "Корнеліус Україна") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Харківській області), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.04.2016 № 0000551401 та № 0000561401.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2016, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017, позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечує. Вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2018 касаційну скаргу було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 17.03.2016 по 06.04.2016, на підставі наказу від 17.03.2016 № 640, направлень від 17.03.2016 № 1169, № 1170, № 1170, № 1172 та № 1173, згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, статтями 41, 61, 75, пунктом 77.4 статті 77, статтями 79, 82 Податкового кодексу України посадовими особами відповідача було проведено планову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнеліус Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 13.04.2016 № 172/20-40-14-01-08/33607742 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 42 528 грн та завищено відʼємне значення по податку на прибуток на суму 346 901 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.04.2016 № 0000551401, яким позивачу збільшено суму грошового зобовʼязання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 53 160 грн, з яких 42 528 грн - за основним платежем та 10 632 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями та від 29.04.2016 № 0000561401, яким позивачу зменшено розмір відʼємного значення обʼєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 346 901 грн.
З акту перевірки від 13.04.2016 № 172/20-40-14-01-08/33607742 та доводів касаційної скарги вбачається, що підставами для визначення позивачу зазначених податкових зобовʼязань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем даних податкового обліку з податку на прибуток по господарським взаємовідносинам із ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Гарсан", оскільки, на переконання податкового органу, угоди укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мали мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочину та спрямовані на незаконне зменшення податкового зобовʼязання позивача. За твердженнями податкового органу, надані до перевірки первинні документи не підтверджують реальності здійснення господарської операції з надання транспортно-експедиційних послуг. При цьому, податковим органом визначено, що при порівнянні актів здачі - прийняття послуг отриманих, від ФОП ОСОБА_2, ТОВ "Гарсан" та актів складених з контрагентом - покупцем позивача ІМІ Соrnelius Deutschland Gmbh (Німеччини), останні підписані раніше, ніж складені та отримані акти здачі приймання транспортно-експедиційних послуг від ФОП ОСОБА_2, ТОВ "Гарсан".
Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом правочинів, а відповідач, як субʼєкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобовʼязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повʼязаних з визначенням обʼєктів оподаткування та/або податкових зобовʼязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повʼязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що повʼязана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення обʼєкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України ( в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення обʼєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовʼязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.