Постанова
Іменем України
25 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 131/40/16-ц
провадження № 61-15698св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи :
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Зернопродукт МХП",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року у складі судді Шелюховського М. В. та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 16 березня 2017 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Медяного В. М., Матківської М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2016 року ОСОБА_4звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" (далі - ПрАТ "Зернопродукт МХП") про визнання недійсними договорів оренди, посилаючись на те, що вона є власником земельних ділянок НОМЕР_1 площею 3,6912 га та НОМЕР_2 площею 3,6910 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Бабинської сільської ради Іллінецького району Вінницької області. 01 лютого 2012 року від її імені з ПрАТ "Зернопродукт МХП" були укладені договори оренди вказаних земельних ділянок, зареєстровані 17 серпня 2012 року у Відділі Держкомзему в Іллінецькому районі Вінницької області. Зазначені правочини та акти про передачу земельних ділянок вона не підписувала, у звʼязку з чим оспорюванні договори порушують її право користування і розпоряджання майном. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати недійсними на майбутнє вказані договори оренди земельних ділянок.
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року позов задоволено. Визнано недійсними на майбутнє договори оренди земельних ділянок № 215 та № 216, укладені 01 лютого 2012 року між орендодавцем ОСОБА_4 і орендарем ПрАТ "Зернопродукт МХП", зареєстровані 12 серпня 2012 року у Відділі Держкомзему в Іллінецькому районі Вінницької області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 не підписувала оспорювані договори оренди земельних ділянок, а відтак ці правочини укладені за відсутності її волевиявлення, що відповідно до частини третьої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання договорів недійсними. Фактичне користування майном за договором оренди унеможливлює в разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення. Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності, суд виходив з того, що позивач не підписувала договори оренди, у звʼязку з чим не знала про їх існування, тому позовна давність починає свій перебіг з моменту, коли вона довідалася про порушення свого права - з 30 вересня 2015 року.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 16 березня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ "Зернопродукт МХП" задоволено частково. Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на постанову судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 910/21153/14. Виключено з резолютивної частини рішення суду словосполучення "на майбутнє". В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що цивільне законодавство не передбачає можливості визнання недійсним правочину на майбутнє. Постанова судової палати у господарських справах Верховного Суду України не підлягає застосуванню, оскільки спірні правовідносини регулюються нормами цивільного, а не господарського законодавства.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У квітні 2017 року ПрАТ "Зернопродукт МХП" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 16 березня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок. В користуванні ПрАТ "Зернопродукт МХП" перебувало три належні позивачу земельні ділянки. ОСОБА_4 визнала, що один з трьох договорів оренди вона підписувала та отримувала орендну плату за всіма договорами. Отже, позивач знала або могла довідатися про порушення свого права в момент підписання відомостей про отримання орендної плати, тобто у 2012 році. Зазначене вказує на те, що ОСОБА_4 пропустила позовну давність, у звʼязку з чим предʼявлений нею позов не підлягає задоволенню.
У червні 2017 року ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що використання орендарем земельної ділянки на підставі договору оренди, який не підписаний орендодавцем, є порушенням прав власника. Заохочення недобросовісної особи до утримання в себе майна у спосіб, що не передбачений законодавством, не відповідає принципам добросовісності та справедливості. Сплив позовної давності сам по собі не припиняє субʼєктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобовʼязання як судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
30 березня 2018 року справу № 131/40/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статей 1, 13, 14 Закону України "Про оренду землі" за договором оренди орендодавець зобовʼязаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобовʼязаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації.