Постанова
Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 520/3750/16-ц
провадження № 61-33702 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
УсикаГ. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5
відповідач - Одеська міська рада,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В.,
Сидоренко І. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування.
На обгрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_9, спадкоємцем якого він є.
На момент смерті спадкодавця він був неповнолітнім, до складу спадщини увійшла квартира АДРЕСА_1, що належала померлому на підставі договору дарування від
10 лютого 1995 року.
У лютому 2016 року він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, однак нотаріус листом за вих. № 284/02-14 від 23 лютого 2016 року відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з тих підстав, що право власності ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1 не було зареєстровано в Одеському міському бюро технічної інвентаризації Одеської області.
Посилаючись на наведене, просив визнати за ним право власності на зазначену квартиру у порядку спадкування за законом після смерті свого батька.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, померлого
ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач належить до спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_9, на дату відкриття спадщини був неповнолітнім, отримавши відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, подав до суду мотивовану позовну заяву про визнання за ним у порядку спадкування права власності на належну спадкодавцю на дату смерті квартиру, що свідчить про обгрунтованість заявлених ним вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_10 задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано недоведеністю позивачем того, що до спадкової маси після смерті ОСОБА_9 увійшла квартира АДРЕСА_1, оскільки згідно вимог Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР) договір дарування вважався укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному та підлягав реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Однак, як було установлено, договір дарування від
10 лютого 1995 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_9, предметом якого є спірна квартира, належним чином зареєстровано не було, спадкодавець за життя до зазначеної квартири не вселявся та у ній не проживав, ОСОБА_11 була зареєстрована та проживала у зазначеній квартирі, починаючи з 1978 року по
08 січня 2016 року, утримувала вказане майно та сплачувала комунальні послуги, тобто фактично перехід права власності на квартиру до обдаровуваного не відбувся. Після смерті ОСОБА_11 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1успадкувала її сестра - ОСОБА_6
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у березні 2017 року, представник
ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просив скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 липня 2016 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності в порядку спадкування, апеляційний суд безпідставно вийшов за межі заявлених ним вимог та надав оцінку дійсності договору дарування від 10 лютого 1995 року, у той час як питання його недійсності чи неукладеності не було предметом розгляду у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 227, 243 ЦК Української РСР, оскільки відсутність обовʼязкової реєстрації договору дарування не є підставою для визнання його неукладеним. Вважаючи доведеним факт неприйняття ОСОБА_4 у дар спірної квартири, суд належним чином не перевірив зазначених обставин та не сприяв стороні позивача у збиранні доказів, оскільки не розглянув викладене у запереченні на апеляційну скаргу клопотання про допит свідків, які є родичами померлої
ОСОБА_11, та не навів у судовому рішенні мотивів, з яких дане клопотання залишилося невирішеним.
У листопаді 2017 року до Верховного Суду надійшли заперечення (відзив)
ОСОБА_6 на касаційну скаргу, обгрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції усунув неповноту судового розгляду, допущену судом першої інстанції та правильно встановив обставини справи, зокрема, що ОСОБА_9 зазначену квартиру дар не прийняв, оскільки з 1978 року і по день смерті
ОСОБА_11 була єдиним власником спірної квартири, проживала у ній, утримувала її та сплачувала комунальні платежі.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Рух справи в суді касаційної інстанції
04 червня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 У лютому 2016 року ОСОБА_4, як спадкоємець першої черги за законом (син померлого), звернувся до державного нотаріуса Ананьївської районної державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції в Одеській області із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 та оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1.
Листом за вих. № 284/02-14 від 23 лютого 2016 року, державний нотаріус
Мороз Н. О. повідомила ОСОБА_4 про неможливість видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом на вищезазначену квартиру, з тих підстав, що право власності ОСОБА_9 на зазначену квартиру не зареєстровано в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації Одеської області.