ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 759/4122/16-ц
провадження № 61-18948св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., ОлійникА. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дванадцята київська державна нотаріальна контора,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 6 липня 2016 року, ухвалене у складі судді Ключника А. С., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 8 грудня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_6 і ОСОБА_5, який у подальшому уточнила, і, звернувшись з позовом до ОСОБА_5, просила визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Позов обґрунтовано тим, що 29 вересня 2015 року позивач отримала від Дванадцятої київської державної нотаріальної контори повідомлення, з якого дізналась, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 склав на її користь заповіт.
Її представник 26 жовтня 2015 року подав до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, але постановою Дванадцятої київської державної нотаріальної контори від 2 листопада 2015 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у звʼязку з пропущенням строку для прийняття спадщини. Крім того, стало відомо, що із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_6
Посилаючись на те, що строк для прийняття спадщини пропущено з поважних причин, оскільки на дату смерті спадкодавця позивач не підтримувала відносин зі спадкодавцем і з ним не спілкувалася, а відтак не могла знати про його смерть і про складення заповіту, просила визначити їй додатковий строк тривалістю у три місяці для подання заяви до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори про прийняття за заповітом спадщини, яка відкрилась13 листопада 2012 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 6 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не обґрунтувала поважність причин пропущення строку для прийняття спадщини.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 8 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом з урахуванням обставин, якими обґрунтовані вимоги та заперечення, правильно застосував правові норми і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно не взято до уваги, що її необізнаність про наявність заповіту та смерть спадкодавця має обʼєктивні причини, з огляду на які нею пропущено строк на прийняття спадщини з поважних причин. Посилається на те, що нотаріус протягом двох років вживав заходів щодо отримання копії заповіту ОСОБА_7 та її розшуку як спадкоємця, незважаючи на те, що про наявність заповіту нотаріус дізнався до спливу строку, встановленого для прийняття спадщини.
Отже, суди зробили передчасний висновок про те, що сама по собі її необізнаність про наявність заповіту не може бути підставою для визнання причин пропущення строку для прийняття спадщини поважними, не врахувавши інші обставини справи, у сукупності з якими така необізнаність може мати місце з обʼєктивних причин, тому наведені у позові причини можуть бути визнані поважними.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та ухвалою цього ж суду від 22 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Встановлені судом обставини справи
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7
Зі спадкової справи № 963/2013 суди встановили, що до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись: 22 березня 2013 року - ОСОБА_5, 30 квітня 2013 року - ОСОБА_6
За даними інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 30 квітня 2013 року, 7 квітня 2011 року у Пʼятій київській державній нотаріальній конторі ОСОБА_7 склав заповіт.
Перевіркою матеріалів спадкової справи встановлено, що, починаючи з 30 квітня 2013 року, державний нотаріус Дванадцятої київської державної нотаріальної контори, в якій заведено спадкову справу, неодноразово звертався до Пʼятої київської державної нотаріальної контори з вимогою про надання копії заповіту для встановлення його змісту та виявлення спадкоємців майна.
Копію заповіту з Пʼятої київської державної нотаріальної контори направлено до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори 14 вересня 2015 року.
З повідомлення державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори від 29 вересня 2015 року позивачу стало відомо про складений ОСОБА_7 заповіт.
26 жовтня 2015 року ОСОБА_4 подала до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Постановою державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори від 2 листопада 2015 року ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у звʼязку з пропущенням шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 серпня 2015 року, ухваленим у іншій справі, ОСОБА_6 визнана такою, що проживала зі спадкодавцем більше пʼяти років без реєстрації шлюбу. Після скасування цього рішення судом касаційної інстанції 2 березня 2016 року за касаційною скаргою ОСОБА_4 апеляційний суд 5 липня 2016 року заяву ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сімʼєю осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і в будь-якому іншому шлюбі, залишив без розгляду.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 2 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, поданого у листопаді 2015 року, відмовлено з підстав подання позову до неналежного відповідача та необгрунтування причин пропущення строку для прийняття спадщини. Відмовляючи у задоволенні позову, суд керувався пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування".
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Так, відповідно до стаття 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За положеннями статті 1223 цього ж Кодексу право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
За статтею 1233 ЦК України заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто та є вільним волевиявленням особи щодо розпорядження майном на випадок своєї смерті.