Постанова
Іменем України
03 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 756/9094/15
провадження № 61-47455св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року у складі судді Майбоженко А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. Н., Поліщук Н. В.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що 25 вересня 2006 року він передав відповідачеві в борг 536 000,00 доларів США, які останній зобовʼязувався повернути до 01 січня 2007 року, про що складено розписку від 25 жовтня 2006 року.
Відповідач своєчасно борг не повернув, а лише повернув частину боргу в сумі 10 400,00 доларів США.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив стягнути зі ОСОБА_5 борг у сумі 525 600,00 доларів США та 3% річних від простроченої суми в розмірі 549 984,51 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року у складі судді Белоконної І. В. у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач звернувся до суду з позовом зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у позові.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Болотова Є. В., Поливач Л. Д., апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, повністю погодився з його висновками.
Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_6, задоволено частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір та відмовляючи ОСОБА_4 у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, застосували наслідки спливу позовної давності, не навівши при цьому правових висновків щодо обґрунтованості позовних вимог, заявлених ОСОБА_4
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 525 600,00 доларів США, що станом на 11 квітня 2018 року є еквівалентом 13 655 088 грн.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір позики, укладений між сторонами є строковим, і цей строк обмежується датою 01 січня 2007 року. З позовом до суду позивач звернувся лише 14 липня 2015 року, тобто на момент предʼявлення позову, позивачем ОСОБА_4 пропущено позовну давність щодо вимог про стягнення суми боргу. Судом встановлено ряд важливих обставин, сукупність яких вказує на необхідність судового захисту прав позивача та поновлення позовної давності у звʼязку з цим. Так, при вирішенні даного питання судом враховано, що відповідач протягом тривалого часу зобовʼязувався перед позивачем виконати свої зобовʼязання, що підтверджується показаннями свідків, та ОСОБА_7, будь-яких дій, які б вказували на невизнання ним боргу, оспорювання позики за цей період ним не вживалось. Крім того, в 2012 році на життя позивача здійснено замах, після чого він залишив на тривалий час територію України. Іншим шляхом, окрім стягнення боргу в судовому порядку, позивач позбавлений можливості захистити свої права. В ході розгляду справи відповідач посилався виключно на підстави пропуску позовної давності, і такі дії суд розцінив як ухилення від виконання зобовʼязань, взятих на себе на підставі цивільно-правової угоди..
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, повністю погодився з його висновками.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У листопаді 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, та прийняти нову постанову про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів першої інстанції залишилось те, що позов предʼявлений поза межами позовної давності. Частиною пʼятою статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Поважні причини повинні бути наявними в межах позовної давності.
Заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що будь-яких інших, належним чином підтверджених поважних причин, які б існували і перешкоджали позивачеві у межах позовної давності (до 01 січня 2010 року) звернутися до суду за захистом своїх порушених прав ні позивач, ні його представники не надали і суд першої інстанції самостійно не встановив та не навів нічого іншого в своєму рішенні, але не зрозуміло з яких підстав судом було поновлено позовну давність.
Крім того, заявник наголошує на тому, що докази у цій справі, на його думку,, надані позивачем та його представниками не є достовірними та формувались стороною позивача штучно.
28 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
У грудні 2018 року від ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_8 на адресу Верховного Суду надійшов відзив, у якому позивач просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
24 січня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновків про задоволення касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що згідно з розпискою від 25 жовтня 2006 року ОСОБА_5 отримав в борг у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 536 000,00 доларів США, які зобовʼязався повернути у строк до 01 січня 2007 року.
Відповідач своєчасно не повернув позивачеві суму боргу у встановлений договором строк.
Позивач, посилаючись на часткове повернення грошових коштів відповідачем, а саме: 08 грудня 2009 року у розмірі 19 960,00 грн, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 2 500 доларів США; 28 лютого 2012 року у розмірі 40 000,00 грн, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 5 000,00 доларів США; 18 квітня 2014 року у розмірі 32 560,00 грн, згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 2 900,00 доларів США, просить суд стягнути частину позичених коштів, що відповідачем не повернута у розмірі 525 600 доларів США.
Розписки про повернення частини грошових коштів від 08 грудня 2009 року, 28 лютого 2012 року та 18 квітня 2014 року надано позивачем при поданні позовної заяви. Даними розписками обґрунтовано позивачем вимоги щодо стягнення залишку коштів, які є неповернутими, а також переривання позовної давності.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовʼязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 627 ЦК України) передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобовʼязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовʼязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобовʼязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Тобто, у разі предʼявлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобовʼязання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
У той самий час за змістом частин першої, другої статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобовʼязанням її повернення), так і дати її отримання.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.