ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 296/7848/16-ц
провадження № 61-43695 св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_4,
представник позивача - адвокат ТкачукВолодимир Васильович,
відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_6,
третя особа - Орган опіки та піклування Житомирської міської ради,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Ткачука Володимира Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 травня 2018 року в складі судді Драча Ю. І. та на постанову апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2018 року в складі колегії суддів Павицької Т. М., Миніч Т. І., Трояновської Г. С.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В обґрунтування вимог позивач зазначала, що вони з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син.
Із 2009 року батько не проживає разом із сином та дружиною, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкується з дитиною взагалі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання освіти, а також систематично та необґрунтовано відмовляє ОСОБА_4 у наданні згоди на виїзди сина за кордон у супроводі матері.
Уважає, що такі обставини є достатніми підставами для позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина.
У січні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, у якому просив усунути йому перешкоди в спілкуванні з сином та його вихованні, визначити спосіб участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
В обґрунтовання позову ОСОБА_6 указував, що після розірвання шлюбу ОСОБА_4 усілякими способами перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною.
ОСОБА_6 указував, що сплачує аліменти на утримання дитини, є свідомим громадянином, розуміє свій батьківський обовʼязок приймати участь у вихованні дитини та має бажання виховувати дитину, спілкуватися з нею.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 14 травня 2018 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Суд першої інстнації виходив із того, що позивач не довела в установленому порядку наявність обставин, які можуть бути підставою для застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення відповідача батьківських прав.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що ОСОБА_6 не звертався до органу опіки та піклування з проханням визначити йому час побачень з дитиною, а тому звернення до суду з відповідним позовом є передчасним.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Житомирської області від 31 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 травня 2018 року - без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно зʼясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовів, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
31 серпня 2018 року адвокат Ткачук В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на зазначені судові рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник позивача зазначає, що в матеріалах справи наявні належні докази на підтвердження того, що відводить сина до школи, на спортивні секції, а також відвідує з дитиною педіатра саме мати. Окрім того, батько ухиляється від виконання ним своїх батьківських обовʼязків, а тому рішення судів про відмову в задоволенні первісного позову не ґрунтуються на обставинах справи.
Рішення судів у частині вирішення вимог зустрічного позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею не оскаржується, а тому Верховним Судом у цій частині не переглядається.
Відзив на касаційну скаргу
Відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 16 лютого 2008 року до 26 грудня 2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_7.
Син із народження проживає разом із матірʼю за адресою: АДРЕСА_1.
Батько проживає окремо за адресою: АДРЕСА_2
Відповідно до висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 15 листопада 2017 року № 1082, виконавчий комітет Житомирської міської ради як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно сина ОСОБА_7 у звʼязку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів на сина та його ухиленням від виконання батьківських обовʼязків відносно сина.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та пʼятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.
Згідно зі статями 18, 27 Конвенції Організації Обʼєднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікаваної Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.