ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 5004/639/12
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Мізюк Лесі Володимирівни та Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" на ухвалу Північно-Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 у справі
за позовом Фізичної особи-підприємця Герун Юрія Євгеновича до: 1) Луцької міської ради; 2) Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій"; 3) Управління Держкомзему у м. Луцьку (Головне управління Держгеокадастру у Волинській області) про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки від 15.02.2005 № 289, зобовʼязання внести відповідні записи,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст доводів і вимог апеляційної скарги
1.1. У жовтні 2018 року Фізична особа-підприємець Мізюк Леся Володимирівна (далі - ФОП Мізюк Л.В.), як особа, яка не брала участі у справі, звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2012 у справі №5004/639/12, яким у задоволенні позову відмовлено. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений між Луцькою міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 15.02.2005 № 289 в частині земельної ділянки площею 0,0472 га, на якій розташований магазин № 4 з літнім кафе, приміщенням магазину № 7 по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку. Зобовʼязано Управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи в Поземельну книгу та Книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі. В решті позову відмовлено.
1.2. Обґрунтовуючи порушення оскаржуваним рішенням її прав ФОП Мізюк Л.В. зазначає про те, що вона є власником кіоску, який знаходиться на АС-1 у м. Луцьку та розташований на земельній ділянці, право користування якою є предметом даного спору, що впливає на її права та обовʼязки як землекористувача перед орендодавцем - Приватним акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (далі - ПрАТ "ВОПАС").
1.3. В апеляційній скарзі ФОП Мізюк Л.В. просить залучити її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 ПрАТ "ВОПАС"; рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2012 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12 скасувати; провадження у справі №5004/639/12 закрити.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення
2.1. Ухвалою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 (колегія суддів: Олексюк Г.Є., Філіпова Т.Л., Гудак А.В.) апеляційне провадження закрито.
Ухвалу мотивовано посиланнями на те, що постановою суду апеляційної інстанції від 28.11.2012 задоволено позовні вимоги лише щодо частини земельної ділянки площею 0,0472 га на якій розташований належний позивачу на праві власності магазин № 4 з літнім кафе, приміщенням магазину № 7 по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку, тоді як скаржником належними та допустимими доказами не доведено, що кіоск, власником якого є ФОП Мізюк Л.В. на час прийняття рішення та постанови у даній справі знаходився на частині цієї земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що під час винесення рішення і постанови судами не досліджувалося питання щодо порушених майнових прав та законних інтересів скаржника; як у мотивувальній, так і у резолютивній частині рішень відсутні будь-які висновки щодо прав або обовʼязків скаржника стосовно сторін у справі, в звʼязку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржник не довів яким чином рішення суду про припинення договору оренди земельної ділянки від 15.02.2005 № 289, стороною якого він не є, лише в частині, на якій розташовано належне позивачу нерухоме майно, порушує його права та охоронювані законом інтереси та (або) обовʼязки.
3. Короткий зміст доводів та вимог касаційних скарг
3.1. У касаційній скарзі ФОП Мізюк Л.В. посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції вимог пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
3.2. У касаційній скарзі ПрАТ "ВОПАС" посилається на порушення судом апеляційної інстанції вимог пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України та просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
4.1. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Мізюк Л.В. ПрАТ "ВОПАС" погоджується з наведеними в ній доводами та просить суд її задовольнити.
4.2. У відзиві на касаційні скарги ФОП Мізюк Л.В. та ПрАТ "ВОПАС" Головне управління Держгеокадастру у Волинській області посилаючись на безпідставність викладених у скаргах доводів, просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
5. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
5.1. Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи зазначену норму процесуального права, колегія суддів наголошує, що судом касаційної інстанції здійснюється перегляд оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції в частині правильності застосування вимог пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України щодо наявності правових підстав для закриття апеляційного провадження.
5.2. Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної ухвали, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
5.3. Згідно зі статтею 1 Конституції Україна є правовою державою.
5.4. Як будь-яка правова держава Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
5.5. Обовʼязок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя визначено як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобовʼязаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
5.6. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
5.7. Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
5.8. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
5.9. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (рішення у справі "Брумареску проти Румунії"). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. За змістом цього принципу жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обовʼязкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він зумовлений особливими та непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії", підпункти 51 і 52).
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res(лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, що вступило в силу, є обовʼязковим для сторін і не може переглядатися.
Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
5.10. Відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
5.11. Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Волинської області від 22.08.2012 у даній справі у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовна вимога про визнання договору припиненим не відповідає способам захисту прав, передбачених чинним законодавством.
5.12. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково та визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений між Луцькою міською радою та відкритим акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", який зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005 за № 289 в частині земельної ділянки площею 0,0472 га, на якій розташований магазин № 4 з літнім кафе, приміщенням магазину № 7 по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку; зобовʼязано Управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи в поземельну книгу та книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі. В решті позову відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що набуття права власності на нерухоме майно тягне за собою перехід права на земельну ділянку, водночас, як зазначено судом, спірний договір оренди підлягає припиненню в частині, на якій розташовано належне позивачу нерухоме майно.
5.13. Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що у 2014 році ФОП Оксенчук В.В. звертався до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в порядку статті 107 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017), у якій просив рішення Господарського суду Волинської області від 22.08.2012 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у даній справі скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.