ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 922/2732/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., судді Терещенко О.І., Сіверін В.І.)
за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова та Приватного підприємства виробничо-торгівельної компанії "Ніка"
про визнання недійсним договору
позивача: Буданов О.П. (довіреність від 11.01.19)
прокурора: Гусарова А.В. (посвідчення від 25.09.15),
ВСТАНОВИВ:
Заступник військового прокурора Харківського гарнізону (далі-прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Міністерство оборони України (далі-позивач), до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харків (далі-відповідач-1) та Приватного підприємства виробничо-торгівельної компанії "Ніка" (далі-відповідач-2), у якому просив визнати недійсним договір від 09.08.2017, який укладено між відповідачами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір є недійсними, оскільки не відповідає вимогам земельного законодавства та є таким, що укладений з метою приховати відносини оренди.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.10.2017 (суддя Светлічний Ю.В.), позов задоволено повністю.
Оскарженою постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.01.2018, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги прокурор посилався на те, що не підтримання позивачем позиції прокурора не є перешкодою для захисту інтересів держави, тому суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову. При цьому прокурор зазначає, що спірний договір укладений без погодження відповідних органів, але суд апеляційної інстанцій дане питання не дослідив. Прокурор зазначає, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 у справі № 922/3061/16 має преюдиційне значення для вирішення спору у справі, що переглядається.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану прокурором постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на те, що апеляційним судом у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги її не спростовують.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно Державного акта на право користування землею від 1982 року серії Б № 047222 в безстрокове та безоплатне користування Чугуївській КЕЧ району, правонаступником якого є відповідач-1, надано земельну ділянку спеціального призначення, площею 8 519 га (далі-земельна ділянка), яка відноситься до категорії земель оборони та використовувалась для військового полігону сухопутних військ з метою випробування військової техніки, озброєння та вишколу військовослужбовців Харківського та Чугуївського гарнізонів.
Суди встановили, що 09.08.2017 між відповідачами було укладено договір із вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці позивача, площею 1224 га, яка входить до складу земельної ділянки, строком до 01.11.2020.
Суд першої інстанції, свій висновок про задоволення позову мотивував тим, що на момент укладення договору погодження Міністерства оборони України надано не було, що є порушенням вимог законодавства та підставою для визнання його недійсним.
Скасовуючи наведене рішення суду першої інстанції та приймаючи нове, про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що прокурор подав позов всупереч інтересам позивача, оскільки прокурор не обґрунтував порушення його інтересів і необхідності їх захисту в судовому порядку, а спірний договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який відповідає вимогам законодавства та підстави для визнання його недійсним відсутні.
Однак із такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна виходячи із наступного.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно частин першої та третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субʼєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
При цьому поняття "інтереси держави" є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає з посиланням на законодавство підстави подання позову, вказує, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99).
Згідно частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній на момент звернення прокурора з позовом, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".
Отже представництво прокурором в суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субʼєкт владних повноважень.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що прокурор подав позов всупереч інтересам позивача, оскільки прокурор не обґрунтував порушення його інтересів і необхідності їх захисту в судовому порядку, у звʼязку з чим відсутні підстави для представництва прокурором інтересів позивача.
Разом з тим із наведених положень законодавства вбачається, що представництво прокурором в суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган.
Як вбачається із позовної заяви звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 29 Господарського процесуального кодексу належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив в чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Як зазначено прокурором позивачем самостійно заходи щодо усунення вказаних порушень у судовому порядку не виживалися.
Отже враховуючи наведене, такі доводи прокурора суд мав перевірити та дати їм належну оцінку, і у разі відсутності правових підстав для задоволення позову, відмовити у його задоволенні у звʼязку за відсутністю порушення прав позивача, тому вказані висновки суду апеляційної інстанції не можуть бути підставою для скасування судового рішення першої інстанції.
Крім того слід зазначити наступне.
Згідно частини першої статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є обʼєктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За приписами статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.