ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 909/436/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Івано-Франківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "КСА Груп"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І., Желік М.Б.)
за позовом заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є:
позивач 1. Міністерство оборони України
позивач 2. Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина району
позивач 3. 417 управління начальника робіт
до Івано-Франківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "КСА Груп"
про визнання права власності на нерухоме майно та визнання недійсним договору оренди землі
за участю:
позивача1:Дідик В.А. (довіреність від 11.01.19)
відповідача 2: Бєлановский В.П. (довіреність від 02.01.18)
прокурора: Голуб Є.В. (посвідчення від 22.09.14),
ВСТАНОВИВ:
Заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону звернувся до суду в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Міністерство оборони України (далі-позивач-1), Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина району (позивач-2) та 417 управління начальника робіт (позивач-3) до Івано-Франківської міської ради (далі-відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "КСА Груп" (далі - відповідач-2), згідно якого просив визнати за державою в особі позивача-1 права власності на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, загальною площею 0,5952 га по вулиці Чорновола, 163-Б у м.Івано-Франківську, кадастровий номер 2610192001:25:009:0033 (далі - земельна ділянка), а також визнати недійсним договір оренди землі від 28.01.2016, який укладено між відповідачами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка вилучена із користування позивача-1 з порушенням вимог чинного законодавства, у звʼязку з чим порушені інтереси держави, відтак спірний договір, за яким була передана спірна земельна ділянка, є недійсним.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 31.07.2017 (суддя Деделюк Б.В.), в позові відмовлено.
Оскарженою постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2017, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю.
У касаційних скаргах відповідачі просять скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права та процесуального права.
В обґрунтування доводів касаційних скарг відповідачі посилалися на те, що земельна ділянка була вилучена у її користувача, за його згодою, на підставі рішення відповідача-1 від 06.07.2006, яке не скасоване у встановленому законом порядку, а тому є чинним, а спірний договір є таким, що відповідає вимогам цивільного законодавства. При цьому відповідач-1 вказує на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.11.2015 у справі № 909/770/15, оскільки воно не має правового значення для справи № 909/436/17, оскільки обставини цих справ є відмінними. Крім того, відповідачі послалися на те, що спірна земельна ділянка ніколи не перебувала у державній власності, що свідчить про відсутність порушення інтересів держави.
У відзивах на касаційні скарги військовий прокурор, позивач-1 та позивач-2 просять залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані відповідачами постанову суду апеляційної інстанції без змін, обґрунтовуючи свої доводи тим, що згоду командира військової частини А-1889 не можна вважати підставою для вилучення спірної земельної ділянки, оскільки її повинен був надати Міністр оборони України в силу того, що земельна ділянка є землями оборони. При цьому у відзивах зазначається, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.11.2015 у справі № 909/770/15 має преюдиційне значення для вирішення спору у справі № 909/436/17, оскільки вказаним рішенням суду було встановлено, що відповідна частина земельної ділянки, яка була предметом спору у справі № 909/770/15, входить до складу спірної земельної ділянки, яка була відведена Міністерству оборони України постановою Ради Міністрів УРСР від 16.05.1947 № 695/024.
04.05.2018 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення до касаційних скарг, у яких останній доповнює касаційні скарги та просить прийняти їх судом до розгляду, а касаційні скарги задовольнити.
23.04.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від прокурора надійшли додаткові письмові пояснення, у яких останній просить касаційні скарги залишити без задоволення.
25.04.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення до касаційних скарг, у яких останній доповнює касаційні скарги та просить прийняти їх судом до розгляду, а касаційні скарги задовольнити.
Відповідно до частини першої статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Згідно частини 4 статті 13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, повʼязаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Виходячи з наведених норм процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку про відмову у прийнятті до розгляду наведених додаткових пояснень, оскільки вони були подані відповідачем-2 та прокурором за межами строку на касаційне оскарження.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій спірна земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки, яка була надана в користування військовій частині 13709 відповідно до рішення Ради Міністрів УРСР від 12.07.1981 №435 РС, та у 1982 році Виконавчим комітетом Івано-Франківської районної (міської) Ради депутатів трудящих Івано-Франківської області було видано державний акт на право користування землею Б №024794.
Згідно з інформацією, викладеною в листі Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 06.06.2017 №322/1/2551, правонаступником військової частини 13709 є військова частина А0780, яка підпорядковується Командуванню Повітряних Сил Збройних Сил України.
За умовами договору купівлі-продажу від 06.07.2004 військова частина Міністерства оборони України продала Закритому акціонерному товариству "Прикарпаттянафтопродукт", майно, у тому числі і нерухоме, яке знаходиться на спірній земельній ділянці.
Також встановлено, що 06.07.2006 відповідачем-1 прийнято рішення "Про вилучення та надання земельних ділянок" № 139/08-04 (далі-Рішення), згідно пункту 28 якого вилучено за згодою земельну ділянку площею 0,5952 га на вул.В.Чорновола, 157, у військової частини А 1889 Міністерства оборони України.
Крім того встановлено, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 2610192001:25:009:0033 знаходиться у межах земельної ділянки, яка була надана у користування військові частині 13709, правонаступником якої є військова частина А0780.
Згідно договору купівлі-продажу від 11.06.2015, Закрите акціонерне товариство "Прикарпаттянафтопродукт" (продавець) передав, а відповідач-2 придбав у власність нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м.Івано-Франківськ, вул.Чорновола,163-Б, та розташоване на спірній земельній ділянці.
28.01.2016 між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) було укладено договір оренди землі, згідно з умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування спірну земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, терміном до 28.01.2026.
Апеляційним судом встановлено, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.11.2015 у справі № 909/770/15 за позовом першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Міністерства оборони України, Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайт Констракшн" та Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Актуаріс", визнано за державою в особі Міністерства оборони України право державної власності на земельну ділянку загальною площею 12,2114 га у с.Крихівці Івано-Франківської області, яка входить до складу більшої земельної ділянки (тієї ж, до якої входить спірна ділянка) площею 351,6 га, наданої в користування військовій частині 13709 відповідно до наведеного Державного акта на право користування землею та встановлено, що земельна ділянка була відведена Міністерству оборони постановою Ради Міністрів №695/024 від 16.05.1947 і з його володіння та користування не вибувала і досі перебуває на обліку в КЕВ м. Івано-Франківська та у 1982 році виданий Державний акт на право постійного користування землею Б №024794, який посвідчує безстрокове і безоплатне право землекористування.
Суд першої інстанції свій висновок про відмову у задоволенні позову мотивував тим, що відповідачем-1 правомірно було вилучено спірну земельну ділянку, оскільки на це була згода землекористувача, а саме військової частини А 1889 з передачею її в оренду ЗАТ "Прикарпаттянафтопродукт" та в подальшому в оренду відповідачу-2, у звʼязку з відчуженням майна військової частини за відповідним договором. При цьому суд послався на те, що оскільки рішення відповідача-1 про вилучення земельної ділянки не скасовано, визнання права власності на спірну земельну ділянку за позивачем-1 є неможливим, оскільки вже існує власник на цю ділянку, а спірний договір є таким, що не суперечить актам цивільного законодавства.
Скасовуючи наведене рішення суду першої інстанції та приймаючи нове, про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що вилучення земельної ділянки відбулося з порушенням процедури, яка визначена нормативно-правовими актами, оскільки була відсутня згода Міністра оборони України, а рішення відповідача-1, згідно якого була вилучена земельна ділянка, є таким, що не відповідає вимогам закону, у звʼязку з чим наявні правові підстави для визнання за позивачем-1 права власності на спірну земельну ділянку та визнання недійсним спірного договору.
Однак із такими висновками судів погодитися не можна виходячи із наступного
Згідно частини першої статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є обʼєктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.