ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 44/459-б
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. (головуючий), Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.
за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,
учасники справи:
боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група",
представник боржника - не зʼявився,
ініціюючий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Управитель "Будівельно-інвестиційна група",
представник кредитора - не зʼявився,
кредитор - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк",
представник кредитора - Жиленкова В.В., адвокат (Довіреність №75 від 08.02.2019),
позивач -ліквідатор ТОВ "Фінансова Лізингова Група" арбітражний керуючий Бандола Олександр Олексійович,
представник позивача - не зʼявився,
учасник провадження (відповідач) - ОСОБА_7, особисто,
представник учасника провадження (відповідача) - Фумельов І.О., адвокат (Ордер КВ № 733323 від 28.01.2019),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"
на ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.08.2018
у складі судді: Чеберяк П.П.
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019
у складі колегії суддів: Пантелієнко В.О. (головуючий), Верховець А.А., Доманська М.Л.,
за заявою
Ліквідатора ТОВ "Фінансова Лізингова Група" арбітражного керуючого Бандоли Олександра Олексійовича
до ОСОБА_7
про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації,
у справі за заявою
Товариства з обмеженою відповідальністю "Управитель "Будівельно-інвестиційна група"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група"
про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст вимог
1. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.07.2010 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Управитель "Будівельно-інвестиційна група" (далі - ТОВ "Управитель "Будівельно-інвестиційна група", кредитор) порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Лізингова Група" (далі - ТОВ "Фінансова Лізингова Група", боржник) за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
2. Ухвалою підготовчого засідання Господарського суду м. Києва від 31.08.2010 визнано розмір вимог кредитора - ТОВ "Управитель "Будівельно-інвестиційна група" в сумі 320 645,55 грн., зобовʼязано заявника опублікувати в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство, розпоряднику майна - арбітражному керуючому Сільвановичу С.В. скласти та подати господарському суду на затвердження реєстр вимог кредиторів.
3. Постановою Господарського суду м. Києва від 09.04.2012 визнано ТОВ "Фінансова Лізингова Група" банкрутом; припинено процедуру розпорядження майном; відкрито ліквідаційну процедуру; задоволено клопотання комітету кредиторів та призначено ліквідатором ТОВ "Фінансова Лізингова Група" арбітражного керуючого Гартенко Віталія Федоровича; підприємницьку діяльність банкрута завершено, інше.
4. ТОВ "Фінансова Лізингова Група" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Бандоли О.О. звернулось до Господарського суду м. Києва із заявою до ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації в межах справи № 44/497-б.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
5. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.08.2018 у справі № 44/459-б відмовлено у прийнятті заяви ТОВ "Фінансова Лізингова Група" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Бандоли О.О. до ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації до розгляду в межах справи №44/459-б про банкрутство ТОВ "Фінансова Лізингова Група".
6. Ухвала мотивована тим, що нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 в редакції від 30.06.1999 не передбачено право суду щодо розгляду в межах справи про банкрутство майнових спорів боржника, у тому числі, спорів про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації, відповідачами за якими є фізичні особи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 апеляційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.08.2018 у справі №44/459-б - без змін; справу №44/459-б повернуто до Господарського суду м. Києва.
8. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що нормами Закону про банкрутство від 14.05.1992, в редакції від 30.06.1999, не передбачено права суду щодо розгляду в межах справи про банкрутство майнових спорів боржника, у тому числі, спорів про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації, відповідачами за якими є фізичні особи. При цьому, зауважив, що названа редакція Закону, а саме ст.ст. 17, 25, надає можливість арбітражному керуючому подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними, а заявлені арбітражним керуючим вимоги не ґрунтуються на угодах укладених боржником з відповідачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції від 22.08.2018 та постановою апеляційного суду від 18.02.2019, ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень, з вимогою направити справу № 44/459-б для продовження розгляду до суду першої інстанції.
КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
10. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 44/459-б було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 14.03.2019.
11. Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2019 прийнято справу № 44/459-б Господарського суду м. Києва до провадження; відкрито касаційне провадження у справі № 44/459-б за касаційною скаргою ПАТ АБ "Укргазбанк" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019; судове засідання призначено на 16.04.2019 о 16 год. 00 хв.
12. 11.04.2019 до Верховного Суду від ОСОБА_7 надійшов Відзив на касаційну скаргу з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.
13. Представник ПАТ АБ "Укргазбанк" в засіданні суду повністю підтримав вимоги касаційної скарги з підстав наведених у ній, просив скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019, з вимогою направити справу № 44/459-б для продовження розгляду до суду першої інстанції.
14. ОСОБА_7 та його представник в засіданні суду проти вимог та доводів касаційної скарги заперечили, з підстав наведених у Відзиві, просили ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 залишити без змін.
15. Інші учасники даної справи в судове засідання 16.04.2019 повноважених представників не направили. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги сторони були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обовʼязковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників цієї справи, які не зʼявились.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи скаржника (ПАТ АБ "Укргазбанк")
16. В обґрунтування заявлених вимог, скаржник вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", порушення ч. 9 ст. 30, п.8) ч. 1 ст. 20 ГПК України, не врахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду.
17. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, скаржник вказує на те, що концентрація спорів про витребування банкрута у добросовісного набувача або з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство забезпечить реалізацію контролю суду в провадженні якого перебуває права про банкрутство за діяльністю боржника є ефективним засобом юридичного захисту прав як банкрута так і кредиторів та узгоджується з приписами ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", п. 8 ч. 1 ст. 20, ч. 9 ст. 30 ГПК України.
Доводи відповідача (ОСОБА_7)
18. Відповідач доводить, що норми Закону про банкрутство від 14.05.1992, в редакції від 30.06.1999, не передбачено права суду щодо розгляду в межах справи про банкрутство майнових спорів боржника, у тому числі, спорів про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації.
19. За твердженням відповідача, посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду є загальною, а у даному випадку, відмова у прийнятті заяви полягала у зверненні з позовом до відповідача, який не субʼєктом підприємницької діяльності.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
21. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Обʼєднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобовʼязань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту субʼєктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невідʼємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обʼємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права обʼєднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах."
Верховний Суд констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Предметом розгляду у цій справі є заява ТОВ "Фінансова Лізингова Група" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Бандоли О.О. до ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації в межах справи № 44/497-б.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.