ПОСТАНОВА
Іменем України
09 квітня 2019 року
Київ
справа №826/15895/17
касаційне провадження №К/9901/64522/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Олендера І.Я., Хохуляка В.В.,
розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2018 (суддя - Кузьменко А.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді - Аліменко В.О., Кучма А.О.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Київській області (далі - Управління) про визнання протиправною та скасування вимоги,
УСТАНОВИВ:
06.12.2017 ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Управління, у якому просила визнати протиправною податкову вимогу № 3407-17 від 27.07.2017.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що в порушення положень статті 129 Податкового кодексу України Управління нарахувало пеню за період, коли сума грошового зобовʼязання з транспортного податку відповідно до статті 56 цього Кодексу не була узгодженою, оскільки правові підстави для нарахування пені у податкового органу виникли лише 22.06.2017 - день ухвалення постанови Київським апеляційним адміністративним судом, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління про скасування податкового повідомлення-рішення № 27-22 від 29.09.2016, яким ОСОБА_2 було нараховане податкове зобовʼязання з транспортного податку.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 06.03.2018 у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що в силу положень підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України пеня нараховується в незалежності від того, чи скористався платник податків правом досудового та/або судового оскарження суми податкового зобовʼязання, оскільки у разі, якщо судове рішення щодо оскаржуваного грошового зобовʼязання буде прийняте на користь контролюючого органу, то пеня повинна бути нарахована за весь період, включаючи період судового оскарження.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19.09.2018 змінив мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2018, зазначивши, що підставами для відмови у задоволенні позовних вимог є доводи, викладені у даній постанові Київського апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтоване тим, що звернувшись до адміністративного суду з вимогами про скасування податкової вимоги від 27.07.2017 №3407-17, позивач фактично обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки обраний ОСОБА_2 спосіб захисту порушеного права є таким, що не відповідає змісту спірних правовідносин, з огляду на те, що оспорювана податкова вимога не містить інформації щодо нарахування ОСОБА_2 пені чи будь-яких штрафних (фінансових) санкцій, а лише містить вказівку на суму податкового боргу за узгодженим податковим зобовʼязанням з транспортного податку у розмірі 25000,00 грн., тоді як вимоги щодо правомірності дій податкового органу при нарахуванні пені за несплату в установлені законодавством строки суми грошового зобовʼязання в межах жданої справи позивачем заявлено не було.
ОСОБА_2 оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 29.10.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної оцінки тому, що: відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг включає в себе суму узгодженого грошового зобовʼязання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом, а силу положень частини другої пункту 59.5 статті 59 цього Кодексу у разі, якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Тобто, незважаючи на сплату позивачем 05.08.2017 суми податкового боргу у розмірі 25000,00 грн. згідно даних роздруківки з облікової картки позивача у ОСОБА_2 обліковується заборгованість із несплаченої пені у сумі 2531,29 грн., для стягнення якої Управлінню не потрібно приймати нову податкову вимогу.
Управління не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08.04.2019 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 09.04.2019.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що 29.06.2016 на підставі підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податковий орган визначив ОСОБА_2 суму податкового зобовʼязання із транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 у справі №810/91/17 було скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та прийнято нову постанову, якою ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016 № 27-22.
27.07.2017 Управління сформувало та надіслало позивачу податкову вимогу №3407-17, якою повідомило, що станом на 26.07.2017 сума податкового боргу ОСОБА_2 за узгодженими податковими зобовʼязаннями із транспортного податку з фізичних осіб становить 250000,00 грн., у тому числі: основний платіж - 25000,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 0,00 грн., пеня - 0,00 грн.
02.08.2017 року ОСОБА_2 сплатила податкове зобовʼязання у сумі 25000 грн.
При цьому, податкову вимогу було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, за результатом розгляду якої рішенням ДФС України від 06.11.2017 №14730/Д/99-99-17-01-14 скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення, а податкову вимогу - без змін.
Також, судами було встановлено, що у момент погашення податкового боргу ОСОБА_2 в автоматичному режимі було нараховано пеню в сумі 2019,34 грн. відповідно до положень підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України за період з 25.12.2016 по 02.08.2017, тобто починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобовʼязання (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)" Конституційний Суд України розʼяснив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому звʼязку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом обʼєктивного і прямо не опосередкований у субʼєктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним обʼєктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам