Постанова
Іменем України
19 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 607/18157/15-ц
провадження № 61-29980св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 22 червня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про стягнення коштів за договором банківського вкладу.
Позовна заява мотивована тим, що 20 лютого 2014 року між ним та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено договір № SAMDNWFD0070080335800 (вклад "СТАНДАРТ"), згідно якого банк прийняв в нього кошти в розмірі 125 000,00 грн та зарахував їх на відкритий на його імʼя депозитний рахунок НОМЕР_1 з процентною ставкою 20 % річних, з кінцевою датою повернення коштів 20 лютого 2015 року. Пунктом 6 договору № SAMDNWFD0070080335800 визначено, що, якщо після закінчення строку вкладу, вкладник не заявив банку вимогу про відмову від продовження строку вкладу, вклад автоматично вважається продовженим на ще один строк. Новий строк вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Тобто, вказаний договір продовжено на новий строк з 21 лютого 2015 року по 21 лютого 2016 року. Оскільки після 21 лютого 2016 року йому вклад не повернуто, то договір знову продовжено на строк з 22 лютого 2016 року по 21 лютого 2017 року, а тому розрахунок відсотків за період з 21 лютого 2015 року по 21 лютого 2016 року підлягає обчисленню за ставкою 15 % річних, який зазначено на офіційному сайті ПАТ КБ "ПриватБанк".
Крім того, 24 лютого 2014 року між ним та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено договір № SAMDNWFD0070081256200 (вклад "СТАНДАРТ"), згідно якого банк прийняв в нього кошти в розмірі 22 300,00 грн та зарахував їх на відкритий на його імʼя депозитний рахунок НОМЕР_2 з процентною ставкою 20 % річних, з кінцевою датою повернення коштів 24 лютого 2015 року. Пунктом 6 договору № SAMDNWFD0070081256200 визначено, що, якщо після закінчення строку вкладу, вкладник не заявив банку вимогу про відмову від продовження строку вкладу, вклад автоматично вважається продовженим на ще один строк. Новий строк вкладу починається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Тобто, вказаний договір продовжено на новий строк з 25 лютого 2015 року по 25 лютого 2016 року. Оскільки, після 25 лютого 2016 року йому вклад не повернуто, то договір знову продовжено на строк з 26 лютого 2016 року по 26 лютого 2017 року, а тому розрахунок відсотків за період з 25 лютого 2015 року по 25 лютого 2016 року обчислюється за ставкою 15 % річних, який зазначено на офіційному сайті ПАТ КБ "ПриватБанк". На неодноразові звернення про повернення коштів, відповідач кошти не повернув.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути кошти за договорами № SAMDNWFD0070080335800 (вклад "СТАНДАРТ") від 20 лютого 2014 року в сумі 182 084, 91 грн, з яких сума вкладу - 125 000,00 грн, 45 593,16 грн - відсотки за договором банківського вкладу, 9 240,07 грн - інфляційні втрати, 2 251,68 грн - 3 % річних; та № SAMDNWFD0070081256200 (вклад "СТАНДАРТ") від 24 лютого 2014 року в сумі 32449,64 грн, з яких сума вкладу - 22 300,00 грн, 8101,29 грн - відсотки за договором банківського вкладу, 1647,00 грн - інфляційних втрат, 401,35 грн; 3 % річних за невиконання грошового зобовʼязання.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28 лютого 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 кошти за договором № SAMDNWFD0070080335800 (вклад "СТАНДАРТ") від 20 лютого 2014 року 180 612,71 грн, з яких сума вкладу - 125 000,00 грн, 43 923,15 грн - відсотки за договором банківського вкладу, 9 881,34 грн - інфляційні втрати, 1 808,22грн - 3 % річних;
Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 кошти за договором № SAMDNWFD0070081256200 (вклад "СТАНДАРТ") від 24 лютого 2014 року в сумі 32 227,63 грн, з яких сума вкладу - 22 300,00 грн, 7 842,21 грн - відсотки за договором банківського вкладу, 1 762,83 грн - інфляційних втрат, 322,59 грн - 3 % річних.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами укладено два договори банківських вкладів, відкрито відповідні рахунки, на які зараховано кошти (вклади), що підтверджується належними доказами, однак банк на неодноразові вимоги кошти не повертає.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 22 червня 2017 року рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 лютого 2017 року в частині стягнення відсотків та судового збору змінено, зменшено суму стягнення відсотків за договором банківського вкладу "Стандарт" від 20 лютого 2014 року з 43 923,15 грн до 23 378,64 грн, відповідно зменшивши загальну сум стягнення з 180 612,71 грн до 160 072,20 грн; за договором вклад "Стандарт" від 24 лютого 2014 року з 7 842,21 грн до 4 286,28 грн, зменшивши загальну суму стягнення з 32 227,63 грн до 28 671,70 грн.
Зменшено розмір судового збору з 2 128,40 грн до 1 887,44 грн.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що умови договорів банківського вкладу не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобовʼязань за договором після закінчення терміну його дії. Отже, з банку підлягають стягненню проценти за ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом "на вимогу", яка становить 1 %. Обчислення процентів проводиться за формулою: сума вкладу ? відсоткова ставка : 365 днів в рік ? кількість днів, за які обчислюються проценти - податок з фізичних осіб і військовий збір.
У липні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та процесуального права, просило судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від З грудня 2003 року № 516, відповідно до яких письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Проте, позивачем таких доказів на підтвердженя заявлених вимог не надано. Крім того, позивачу безпідстано нараховано 3% річних та інфляційні витрати.
У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначав, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки ним до суду першої інстанції було предʼявлено оригінали договорів вкладу та квитанцій про внесення коштів, відповідність яких була засвідчена суддею.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обовʼязковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобовʼязується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.