Постанова
Іменем України
19 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 320/5198/15-ц
провадження № 61-16615св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство "ТАСкомбанк",
треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Левченко Валентина Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_4 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 травня
2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 30 січня
2018 року,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "ТАСкомбанк" (далі - ПАТ "ТАСкомбанк", Банк), треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Левченко В. В., про визнання іпотечного договору та додаткової угоди до нього недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що позивач при підписанні оспорюваних нею іпотечного договору та додаткової угоди в силу своїх вікових особливостей та стану здоровʼя не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Зокрема вказувала, що протягом тривалого часу спостерігається та проходить лікування у лікаря-невропатолога в Мелітопольській міській поліклініці з діагнозом: ЦАС ІІІ ст., невроз, судинний паркінсонізм (хвороба Паркінсона). Також зазначала, що їй було встановлено діагноз: хронічний рецидивний панкреатит середньої тяжкості, ГБ ІІ ст. високий фактор ризику, ІБС, дифузний кардіосклероз, д/енцефалопатія ІІ ст. Вказувала, що з 25 березня до 08 квітня 2013 року вона знаходилась на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні М/Л-2 з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ ст.,гіпертензивне серце,
ст. ІІІ ризик ІІІ. СН-1 ФК-2, хронічний панкреатит, хронічний пієлонефрит, нефроптоз справа. Тривалий час позивач страждає панічними та депресивними розладами, у неї були виявлені когнітивні порушення мозку, тому на час підписання оспорюваного договору та додаткової угоди вона не усвідомлювала значення своїх дій і її волевиявлення не відповідало її внутрішній волі.
У звʼязку з викладеним просила визнати недійсними іпотечний договір від
22 лютого 2007 року № ЗФ(03)47-07 та додаткову угоду від 10 серпня 2007 року №1 до іпотечного договору від 22 лютого 2007 року № ЗФ(03)47-07.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від
31 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що в момент підписання оспорюваного договору та додаткової угоди її волевиявлення не було вільним та не відповідало її внутрішній волі. Проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність позивача в момент підписання оспорюваних угод розуміти значення своїх дій та керувати ними, а наявність певних хвороб сама по собі не є достатнім доказом для визнання угод недійсними з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України. Показання свідків, на які посилається позивач, не є достатніми доказами встановлення її психічного стану в день укладення оспорюваних правочинів. Крім того свідки не можуть за своїм фахом, відсутністю необхідних медичних спеціальних знань стверджувати про психічний стан особи.
У квітні 2018 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції поверхнево розглянули справу не надали належної оцінки наданим нею доказам стосовно того, що вона в момент підписання оспорюваних правочинів не розуміла значення своїх дій, а волевиявлення не відповідало її внутрішній волі. Зокрема вказує, що суди обох інстанцій не була належним чином досліджену її медична амбулаторна карта, яка була заведена ще з 1980 років та в якій чітко вказані її захворювання неврологічного характеру. Суди першої та апеляційної інстанції не надали належної оцінки показам свідків, допитаних в судовому засіданні під час розгляду справи, які підтвердили, що після смерті свого чоловіка з 2004 року позивач страждає на психічні розлади. Крім того, у висновку судово-психіатричної комісійної амбулаторної експертизи від
02 червня 2016 року № 296 було вказано, що в позивач на період, який цікавить суд, мала такі індивідуально-психологічні особливості, зокрема: зниження у емоційно-вольовій сфері, довірливість, легковажність, поверхневість. На думку скаржника, всі зазначені нею факти в сукупності підтверджують її позовні вимоги.
Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Суди встановили, що 22 лютого 2007 року між позивачем ОСОБА_4 та АБ "ТАС-Бізнесбанк", правонаступником якого є ПАТ "Таскомбанк", було укладено іпотечний договір № 3Ф(03)47-07, згідно якого позивач, як іпотекодавець, забезпечує іпотекою виконання усіх зобовʼязань ОСОБА_5, яка є третьою особою у справі, за кредитним договором від 22 лютого 2007 року
№ КФ(03)47-07, що укладений між Банком та ОСОБА_5 Максимальний розмір вимог за іпотечним договором не може перевищувати 158 000,00 грн. Предметом цього договору є квартира АДРЕСА_1. Іпотечний договір набирає сили з моменту його нотаріального посвідчення та діє до настання одного з випадків, що передбачені статтею 17 Закону України "Про іпотеку" (а. с. 6-9).
В цей же день іпотечний договір було посвідчено приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Левченко В. В. та дієздатність сторін перевірено.
Підписанню даного іпотечного договору передувало укладення того ж дня кредитного договору між Банком та ОСОБА_5 (а. с. 10).
10 серпня 2007 року між Банком та позивачкою ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду № 1 до іпотечного договору від 22 лютого 2007 року
№ ЗФ (03)47-07, згідно якої сторони погодили, що погашення кредиту не буде перевищувати 116 500,00 грн не пізніше 21 лютого 2017 згідно з графіком, наведеним у додатку № 1 до кредитного договору. Заставна вартість предмету іпотеки складає 166 549,00 грн (а. с. 11).