П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 638/968/18
провадження № 61-2337св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - Департамент житлового господарства Харківської міської ради, Харківська міська рада, виконавчий комітет Харківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 липня 2018 року в складі судді Шестака О. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Піддубного Р.М., Котелевець А.В., Тичкової О.Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила зобовʼязати Департамент житлового господарства Харківської міської ради надати їй у користування житлову кімнату на першому поверсі шляхом заміни її кімнати, яка розташована на четвертому поверсі або в інший спосіб.
На обґрунтування своїх вимог зазначала, що вона є інвалідом 1 групи з ураженням опорно-рухливого апарату, пересувається лише в інвалідному візку, у звʼязку із чим позбавлена можливості вийти на вулицю без сторонньої допомоги. При цьому вона мешкає в кімнаті № 118, яка знаходиться на четвертому поверсі будинку № 42 на вул. Цілиноградській у м. Харкові, що становить для неї незручності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що чинним законодавством не передбачено обовʼязку Харківської міської ради здійснити обмін займаного позивачем житлового приміщення в будинку № 42 на вул. Цілиноградській у м. Харкові на інше приміщення на 1 поверсі, право на поліпшення житлових умов позивача відповідачами не порушено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року й ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є людиною з обмеженими можливостями і не усунення перешкод, що ускладнюють або унеможливлюють доступ до споруд, транспорту та інших обʼєктів порушують, на думку заявника, норми як міжнародного, так і національного законодавства, зокрема Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
Доводи інших учасників справи.
Інші учасники справи не скористались наданим їм правом на подання відзиву.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Під час розгляду справи суди установили, що з 1989 року ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в кімнаті № 118, яка знаходиться на четвертому поверсі будинку № 42 на вул. Цілиноградській у м. Харкові.
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 15 лютого 2017 року №103 позивача визнано наймачем цього житлового приміщення.
Медико-соціальною експертною комісією № 468747 від 08 серпня 2017 року ОСОБА_1 встановлено 1 групу інвалідності у звʼязку з ураженням опорно-рухливого апарату, і вона потребує сторонньої допомоги.
Також суди установили, що ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку у виконавчому комітеті Харківської міської ради за загальною чергою з 13 серпня 2002 року.
Згідно з медичним висновком Комунального закладу охорони здоровʼя "Харківська міська поліклініка № 8" від 16 серпня 2017 року ОСОБА_1 за станом здоровʼя правом на отримання житлового приміщення у першочерговому порядку не користується.
Всі приміщення першого поверху гуртожитку в м. Харкові на вул. Цілиноградській, 42 знаходяться в приватній власності, вільних приміщень немає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи обох касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 9 ЖК УРСР встановлено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
За змістом частини першої статті 28 Конвенції про права осіб з інвалідністю Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя й вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності.
Після ратифікації Україною Конвенції ООН про права інвалідів держава взяла на себе відповідні зобовʼязання щодо забезпечення, захисту та реалізації прав осіб з інвалідністю.
Основними нормативними актами, які повинні забезпечити людей з інвалідністю правом на повноцінне життя та створити для маломобільних груп населення безбарʼєрне середовище, є Закон України від 05 листопада 2009 року №1704-VI "Про будівельні норми", Закон України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності", Закон України від 20 травня 1999 року № 687-XIV "Про архітектурну діяльність", Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів України", ДБН В.2.2-17:2006 "Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення". Також, Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 року № 784 був затверджений план заходів щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення на 2009-2015 роки "Безбарʼєрна Україна", а Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 706 затверджено Державну цільову програму "Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів" на період до 2020 року.