ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 366/2401/16-ц
провадження № 61-23171св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: КарпенкоС. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, Блідчанська сільська рада Іванківського району Київської області,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою її
представником - адвокатом Лещенком Юрієм Володимировичем, на рішення Іванківського районного суду Київської області від 23 грудня 2016 року, ухвалене у складі судді Сободян Н. П., та ухвалу апеляційного суду Київської області від 7 березня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Сліпченка О. І., Гуля В. В., Іванової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_4звернулась з позовом до ОСОБА_5 і Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області про визнання недійсними та скасування рішень сільської ради, державних актів на право власності на земельну ділянку і встановлення земельного сервітуту.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що їй на праві власності належать дві земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1, а саме земельна ділянка площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельна ділянка площею 0,1885 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Житловий будинок, що знаходиться на вказаній земельній ділянці належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Пройти до належної їй земельної ділянки позивач може по стежці, яка належить до земель загального користування та проходить між земельними ділянками, які належать відповідачу. Проте цей прохід шириною 1 м не дозволяє їй проїхати транспортним засобом до житлового будинку, а іншого проїзду із земель загального користування немає.
23 грудня 2016 року ОСОБА_4 відмовилась від позовних вимог щодо визнання недійсними рішень сільської ради та скасування державних актів і відмова прийнята судом.
За таких обставин просила суд встановити земельний сервітут на право її проїзду (проходу) через земельні ділянки, які належать ОСОБА_5 і розташовані по АДРЕСА_2 шляхом проїзду (проходу) з АДРЕСА_1 до земельної ділянки та житлового будинку позивача через прохід (стежку) загального користування між земельними ділянками ОСОБА_5, площею 0,0118 га (площею 118 кв.м) безстроково на безоплатній основі за першим варіантом висновку експертного земельно-технічного дослідження від 4 липня 2016 року № 1/16.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 23 грудня 2016 року відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, в тому числі і факту звернення до відповідача з проектом договору про встановлення сервітуту. Встановлення сервітуту може завдати збитків земельним ділянкам, які є власністю ОСОБА_5, і заходи щодо відновлення їх попереднього стану позивач не передбачила. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення безоплатного сервітуту та необхідності використання земельної ділянки відповідача для цілодобового проходу (проїзду), оскільки позивачем не доведено неможливість нормального використання належної їй нерухомості без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Крім того, позивачем не доведено, що задоволення її потреб неможливо здійснити іншим способом.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 7 березня 2017 року рішення Іванківського районного суду Київської області від 23 грудня 2016 року залишено без змін.
Мотивуючи рішення, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_4 не надала належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог, які б давали підстави вважати, що вона не може захистити своє порушене право та задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, ніж встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці відповідача та чи є зазначений у позові вид земельного сервітуту найменш обтяжливим, для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги
У квітні 2017 року ОСОБА_4 через свого представника - адвоката Лещенко Ю. В. подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права просила скасувати рішення Іванківського районного суду Київської області від 23 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 7 березня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги заявник вказує, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновок спеціаліста, який є належним та допустимим доказом, для задоволення позовних вимог.
Заявник зазначила, що ОСОБА_5 при оформленні документів на земельну ділянку не погоджувала з нею межу, що є порушенням вимог статті 198 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) і призвело відсутності проїзду до її ділянки. Вказувала, що вона не може здійснювати будівельні роботи, використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням та у випадку пожежі або іншої надзвичайної ситуації транспорт не матиме змоги проїхати до її земельної ділянки.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заперечення на касаційну скаргу
У липні 2017 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів і просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що сторони є власниками суміжних земельних ділянок.
ОСОБА_5 належать земельні ділянки площею 0,0563 га та 0,0485 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовані по АДРЕСА_3.
ОСОБА_4 належить земельна ділянка площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована по АДРЕСА_1 та земельна ділянка 0,1885 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою.
Суди встановили, що рішенням Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області від 2 жовтня 2015 року № УІ-35/336 АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_1.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є власником житлового будинку в селі Блідча Іванківського району Київської області.
Судом першої інстанції встановлено, що висновком експертного земельно-технічного дослідження № 1/16 від 4 липня 2016 року запропоновано два варіанти встановлення земельного сервітуту: перший передбачає розширення існуючої стежки до 3,5 м за рахунок землі, яка належить ОСОБА_5; другий - створення нового проходу за рахунок знесення двох господарських споруд, що належать ОСОБА_5 Суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлення земельного сервітуту на право проїзду частиною площею 0,0118 га земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,0485 га, приведе до фактичної зміни цільового призначення 25% її площі, оскільки при відновленні меж земельних ділянок ОСОБА_5 запропонований варіант земельного сервітуту знаходиться поза землями загального користування. Тримання такої частини ділянки у постійному резерві для можливого в будь-який час проїзду по ній позивача не тільки обтяжує, а фактично позбавляє права власника на її використання згідно цільового призначення.