Постанова
Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 336/4364/17
провадження № 61-351 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В. та Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - публічне акціонерне товариство "Мотор-Січ"
представник - ЗвєрєваВікторія Валеріївна
розглянув у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 27 листопада 2018 року (у складі суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В. та Полякова О. З. - головуючий) у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Мотор Січ" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,
ВСТАНОВИВ :
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, який уточнивши в процесі розгляду справи зазначав, що він перебував у трудових відносинах з ПАТ "Мотор-Січ", де працював слюсарем-інструментальником. 23 квітня 2015 року наказом № 425 його було звільнено з роботи на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України (у звʼязку з призовом до Збройних Сил України).
З 07 травня 2015 року по 11 жовтня 2016 рік він перебував на строковій службі у військовій частині 0331 ПП у місті Києві.
Повернувшись у жовтні 2016 року до місця свого проживання, з метою пошуку роботи, за власної ініціативи, звернувся до відділу кадрів ПАТ "Мотор Січ" та з 26 жовтня 2016 року був прийнятий на роботу у цех № 50 слюсарем-інструментальником.
Посилаючись на те, що з 08 лютого 2015 року відповідно до положень частини 2 статті 39 Закону України "Про військовий обовʼязок і військову службу" за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняття на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, на строк до закінчення особливого періоду, або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігається робоче місце (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, при його звільнені відповідачем не були враховані вказані гарантії, а звільнення є незаконним.
Просив поновити йому пропущений з поважних причин строк для звернення до суду для вирішення трудового спору, скасувати наказ ПАТ "Мотор Січ" від 23 квітня 2015 року № 425 про звільнення його за пунктом 3 статті 36 КЗпП України та поновити його на посаді слюсаря-інструментальника 5 розряду з 23 квітня 2015 року, стягнути з відповідача середній заробіток з 23 квітня 2015 року по 11 жовтня 2016 рік у розмірі
41 563,57 грн, стягнути з відповідача судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи тривалий період між звільненням ОСОБА_1 до моменту його звернення до суду (більш, ніж за два роки з моменту звільнення, і майже за рік з моменту закінчення проходження військової служби), відсутні обʼєктивні поважні причини щодо поновлення строку для звернення за захистом порушених прав та дійшов висновку про відсутність правових підстав для поновлення позивачу пропущеного строку для звернення із цим позовом до суду.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що суд враховуючи приписи законодавства та оцінивши доводи надані позивачем щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду, обґрунтовано послався на те, що вказані причини не є такими, що обʼєктивно унеможливлювали звернення останнього до суду майже протягом року, оскільки зі свідчень ОСОБА_3 у липні 2017 року ОСОБА_1 дізнався не про порушення свого права, а про факт позитивного вирішення ОСОБА_3 свого особистого питання про поновлення на роботі та виплати заробітку шляхом звернення до суду, що і було рекомендовано цим свідком зробити ОСОБА_1
Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
03 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 27 листопада 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Шевченківського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу № 336/4364/17.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2018 року справу № 336/4364/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Мотор Січ" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з пʼяти суддів
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2018 року тапостанову Апеляційного суду Запорізької області від 27 листопада 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не зʼясували фактичні обставини справи, що мали значення для її правильного вирішення, ухвалили судові рішення, всупереч вимогам статті 233 КЗпП України в частині застосування строку звернення до суду. Також посилався на порушення судами норм процесуального права, оскільки судами не надано жодної належної оцінки тим доказам на які він посилався, як на підставу для поновлення його на роботі та виплату середнього заробітку, а саме показам свідків, які підтверджують, що про порушення його прав він дізнався тільки у 2017 році.
Відзив на касаційну скаргу
06 лютого 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ "Мотор-Січ" на касаційну скаргу ОСОБА_1, який мотивовано тим, що судові рішення є обґрунтованими, законними та такими, що прийняті відповідно до чинного законодавства України, на підставі повного та всебічного дослідження наданих сторонами доказів у справі, а доводи скаржника неналежні та надумані, які ґрунтуються на припущеннях, нічім не підтверджені та спростовуються матеріалами справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади слюсаря-інструментальника наказом ПАТ "Мотор Січ" № 425 від 23 квітня 2015 року на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України у звʼязку зі вступом на військову службу. В цей же день ним була отримана трудова книжка.
У період з 07 травня 2015 року по 11 жовтня 2016 рік позивач перебував на строковій військовій службі у військовій частині В 0331 ПП з місцем розташування у м. Києві.
Звільнився позивач з військової служби наказом В 0331 П № 255 від 11 жовтня 2016 року.
Після звільнення з лав Збройних Сил України, з 26 жовтня 2016 року позивач відповідно до частини 3 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" був прийнятий слюсарем-інструментальником до ПАТ "Мотор Січ", де працює на тій самій посаді, з якої його було звільнено у звʼязку з призовом.
З позовом до суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку позивач звернувся 08 серпня 2017 року, тобто, більш ніж через два роки з моменту звільнення та отримання трудової книжки і майже через рік з моменту закінчення проходження військової служби.
На обґрунтування поважності причин пропуску строку для звернення до суду позивач зазначав, що про порушення відповідачем його трудових прав йому стало відомо лише у липні 2017 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд у складі колегії суддів вважає, що судове рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 Верховний Суд у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 65 Конституції Українипередбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обовʼязком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до положень статті 17 Конституції Україниоборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частин першої та третьої статті 21 КЗпП Українитрудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобовʼязується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобовʼязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП Українипідставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.
Статтею 119 КЗпП Українивизначено, що на час виконання державних або громадських обовʼязків, якщо за чинним законодавством України ці обовʼязки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обовʼязків, передбачених законами України "Про військовий обовʼязок і військову службу"і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у звʼязку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у звʼязку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, не більше ніж на один рік.
За змістом частини 2 статті 39 Закону України "Про військовий обовʼязок і військову службу" за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.