Постанова
Іменем України
25 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 757/25713/16-ц
провадження № 61-18012св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - держава Україна в особі Кабінету Міністрів України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року у складі головуючого судді Батрин О. В. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2017 року у складі суддів: Волошиної В. М., Слюсар Т. А., Панченка М. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про зобовʼязання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що згідно норм пенсійного законодавства розмір його пенсії становить не 63 відсотки грошового забезпечення та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, як встановлено судовим рішенням Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року, а 73 відсотки. Оскільки даний спір не можуть вирішити суди з 01 січня 2007 року по теперішній час, тому вважає, що судовою владою України порушено проти нього норми матеріального права, зокрема статті 8, 19, 41, 55, 56, 124 Конституції України, чинного пенсійного законодавства, Постанову Кабінету Міністрів України за № 393 від 17 липня 1992 року "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей".
Посилаючись на вказані обставини просив суд встановити дійсний розмір пенсії, а саме 75 відсотків грошового забезпечення станом на 07 липня 2005 року та відшкодувати моральну шкоду в порядку статті 56 Конституції України, статей 23, 1173-1174, частини 6 статті 1176 ЦК України. За вимогами позивача моральна шкода полягає в тому, що він з 01 січня 2007 року і по теперішній час страждає від відношення судової влади, яка не може застосувати закон при вирішенні питання за його зверненнями в суди, він втратив і втрачає значні грошові суми в недоотриманні повноцінної пенсії, у звʼязку з чим позивач просив суд стягнути з держави на його користь 51 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому шкоди з вини органів судової влади, зокрема, завданої судовими рішеннями, які набрали законної сили, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2017 року заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2016 рокузалишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявлені вимоги ОСОБА_4 про встановлення дійсного розміру пенсії, а саме 75 відсотків грошового забезпечення станом на 07 липня 2005 року не можуть бути предметом перевірки у даній справі, оскільки спір щодо обставин перерахунку призначеної позивачу пенсії за вислугу років станом на 07 липня 2005 року мав місце, дані обставини були предметом судового розгляду з ухваленням судового рішення Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом від 28 лютого 2012 року по суті спору, а тому не потребують доказуванню в іншій справі.
Позивачем не надано доказів на підтвердження факту прийняття незаконного рішення, незаконних дій чи бездіяльність посадових осіб органів судової влади при вирішенні питання за його зверненнями до суду щодо перерахунку раніше призначеної пенсії за вислугу років та виплати недоотриманих ним сум пенсії. Суд першої інстанції, установивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу судової влади при здійсненні своїх повноважень, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для покладення на державу обовʼязку із відшкодування шкоди.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що він є пенсіонером органів внутрішніх справ, має загальний трудовий стаж 51 рік та отримує пенсію у розмірі 63 % від грошового забезпечення. Наприкінці 2006 року його пенсію було зменшено на 11 % від грошового забезпечення, що у грошовому виразі становить біля 800 грн недоотриманої пенсії. На час призначення пенсії він мав понад 44 роки трудового стажу в органах внутрішніх справ та був звільнений зі служби за станом здоровʼя. Згідно рішень Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 червня 2005 року та від 03 червня 2008 року він має право на отримання пенсії у розмірі 74 % від грошового забезпечення, проте вказані рішення не виконуються. Суди попередніх інстанцій вказані факти не взяли до уваги, проте вони вказують на бездіяльність органів судової влади та наявність підстав для відшкодування державої завданої моральної шкоди з підстав, визначених статтею 56 Конституції України, частиною шостою статті 1176 ЦК України. Також судами попередніх інстанцій застосовано норми матеріального права, які не поширюються на правовідносини, які виникають з питань виконання судових рішень.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
19 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.