Постанова
Іменем України
25 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 761/12529/17
провадження № 61-133св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
ЛеськоА. О., Мартєва С.Ю., Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) -ОСОБА_4,
відповідачка (позивачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 у складі судді Осаулова А.А. та постанову Київського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М. та Семенюк Т.А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ нерухомого майна.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що з 18 листопада 1995 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 7 серпня 2014 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року. Мають сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 року було здійснено поділ рухомого та нерухомого майна, яке належало подружжю, проте під час поділу не враховано грошові кошти, які були заощаджені сторонами за період шлюбу та зберігались вдома - близько 240 тис. доларів США, з яких 90 тис. доларів США позивач позичив на початку 2014 року. Позивач стверджував, що саме за вказані спільні кошти відповідачка придбала квартири АДРЕСА_1 та машиномісця у АДРЕСА_1, тому він має право на 1/2 частину зазначеного майна. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зазначені квартири та машиномісця; виділити йому у власність квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце у АДРЕСА_1; виділити відповідачці у власність квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце у АДРЕСА_1; стягнути з відповідачки 27 тис. 843 долари США компенсації вартості спільного сумісного майна, що станом на день звернення до суду становило 751 тис. 761 грн.
У жовтні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, у якому просила визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 автомобіль BMW 535I, 2013 року випуску, автобуси марки Neoplan N 1116, 2002 року випуску, та Neoplan N 116, 1994 року випуску; виділити їй у власність автобус марки Neoplan N 1116, а позивачу автомобіль BMW 535I та автобус марки Neoplan N 116; стягнути з позивача 1 млн 646 тис. 860 грн компенсації вартості спільного сумісного майна.
На обґрунтування вимог зустрічного позову ОСОБА_5 зазначала, що у судовому засіданні 31 серпня 2017 року їй стало відомо, що під час перебування у шлюбі без її згоди позивач взяв у борг 90 тис. доларів США у свого родича ОСОБА_10, а також придбав автомобіль марки BMW 535I, 2013 року випуску, які вважає спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, вважала, що за спільні кошти позивач придбав два автобуси марки Neoplan N 1116 та Neoplan N 116, оскільки після розлучення у нього не було достатньої фінансової можливості придбати вказані транспортні засоби за власні кошти.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що сторони не довели своїх вимог належними, допустимими та достовірними доказами. Зокрема, під час розгляду судом справи про поділ майна подружжя та визначення місця проживання дитини позивач не заявляв про наявність заощаджених коштів за час шлюбу та про зобовʼязання в інтересах сімʼї, що виникли внаслідок необхідності повернення позики в розмірі 90 тис. доларів США. На підтвердження обставин зберігання у квартирі грошових коштів, що є спільною власністю сторін, та їх заволодіння відповідачкою, а також використання саме їх при розрахунку за придбані спірні обʼєкти нерухомості, позивач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів. Також відсутні докази щодо відкриття кримінального провадження за ознаками незаконного заволодіння (викрадення) і використання відповідачкою спірних грошових коштів.
Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 4 грудня 2018 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно зʼясував обставини справи, оцінив надані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_4., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано справу № 761/12529/17 з Шевченківського районного суду міста Києва.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги норми частини першої статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та не надали належної оцінки тому, що статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Також суди не врахували норм статей 68, 69 СК України, за якими розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу; дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Крім того, суди залишили поза увагою доводи позивача про наявність у колишнього подружжя грошових коштів на придбання спірного майна та докази, надані на обґрунтування цих доводів, а також покази свідка ОСОБА_11 про заволодіння вказаними грошовими коштами відповідачкою ОСОБА_5 Відповідачка не довела обставин, що спірне нерухоме майно придбане за її особисті кошти, а не за спільні кошти колишнього подружжя. Суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 367, 368, 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доводів сторін належним чином не перевірив.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що все рухоме та нерухоме майно, що належало сторонам на праві спільної сумісної власності вже було поділене рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 року. Крім того, відповідачка не була обізнана про отримання позивачем позики у розмірі 90 тис. доларів США, оскільки згоди на її отримання не давала. Позивач не довів реальність угоди позики, оскільки не надав суду ні договору позики, ні фінансово-розрахункових документів, а також обставин зберігання вказаних грошових коштів у квартирі сторін, їх заволодіння відповідачкою та використання саме їх при розрахунку за придбані обʼєкти нерухомості. Крім зазначеного, позивач просив суд визнати спірне майно спільною власністю, а не здійснити поділ майна подружжя, та водночас обґрунтував вимоги положеннями СК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року, що є взаємовиключними доводами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Під час розгляду справи суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 листопада 1995 року; мають сина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 7 серпня 2014 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року, шлюб сторін розірвано.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року, здійснено поділ спільного майна подружжя.
2 вересня 2016 року між ПрАТ "Київський завод світлочутливих матеріалів "Фотон"" та ОСОБА_13 було укладено договори купівлі-продажу машиномісць № 2-7-5 та 2-7-6, що знаходяться у підземному паркінгу будинку 42 на просп. Перемоги у м. Києві (а.с. 179-180, 215-216 том 1).
18 листопада 2016 року між ТОВ "Нордімпекс" та ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с. 37-38 том 2).
21 березня 2017 року між ПАТ "Діамантбанк" та ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с.136-137 том 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.